Суддів відправляють в утиль

 Реформа судів в її нинішньому вигляді - це підрив самої основи українського суспільства. Не можна домогтися позитивних змін у правосудді, протиставляючи суддів суспільству і повсюдно роблячи з них ворогів суспільства. Таким шляхом можна домогтися тільки одного - українці все більше будуть втрачати віру в те, що в Україні взагалі можливо добитися справедливості. Чи зможуть реформатори повністю замінити всіх суддів в судах - ще незрозуміло. Але своїми заявами про те, що в судах - одні злочинці, вони ще більше розпалюють ворожнечу і ненависть у нашому і без того киплячому від негативу суспільстві.

Напередодні засідання Венеціанської комісії, яке відбудеться 23-24 жовтня і де будуть розглянуті зміни до української Конституції в частині судової реформи, в Україні знову вирують пристрасті навколо майбутнього наших судів і суддів, повідомляють Економічні Вісті.

Ключовий пункт у всіх дискусіях навколо даної реформи - необхідність того чи іншого переформатування персонального складу суддівського корпусу. З одного боку, є так званий «м'який» варіант - переатестація всіх діючих суддів. Але, з іншого боку, голосніше і завзятіше всього звучать в інформаційному просторі країни заяви найрадикальніших реформаторів - усіх без винятку суддів необхідно звільнити і на їх місце набрати нових.Ну, тому що всі судді - суцільні корупціонери з совковим мисленням.

Розвал суспільства під виглядом реформ

У всіх цих дискусіях необхідно враховувати ряд найважливіших нюансів. По-перше, консолідація і гармонія в будь-якому суспільстві існує тільки тоді, коли члени цього товариства мають відчуття захищеності і безпеки. Це ще з часів життя людства в первісній печері так заведено. Згадане відчуття захищеності і безпеки залежить визначальною мірою від діяльності силовиків і судів і від довіри суспільства до них. Силовики забезпечують впевненість у тому, що в кризовій ситуації громадяни отримають допомогу і підтримку, а суди - впевненість у тому, що в суспільстві можна цивілізованим шляхом добитися справедливості.

Саме тому вкрай небезпечно огульно і за всяку ціну дискредитувати силовиків і суди. Радикальні звинувачення, що в судах та органах правопорядку - одні корупціонери, злочинці і куми, веде лише до втрати українцями почуття захищеності і безпеки і, як наслідок, до розконсолідації і розпаду суспільства. І ми це з часів подій на Майдані спостерігаємо на власному досвіді.

По-друге, те, що в суддівських мантіях сидять виключно злочинці і від них потрібно повально позбавлятися - це брехня і несправедливе ставлення до роботи наших суддів. У судах рівно стільки корупціонерів і відданих своїй справі людей, скільки і у всіх без винятку інших сферах українського суспільства. Не більше, але й не менше, звичайно ж. І реформатори не святі - їх це в тій самій мірі стосується. Так що проблеми, об'єктивно існуючі в судах, виникають не з проблем судової системи самої по собі, а з системних проблем всього нашого суспільства.

По-третє, саме тому вкрай небезпечно для всього нашого суспільства проводити реформи у форматі відкриття нових фронтів і протистоянь. Хочемо реформувати суди - значить, потрібно протиставити суди всьому іншому суспільству. Мовляв, там суцільні корупціонери, нелюди і дилетанти. Як наслідок, якщо всіх їх усунути з системи і ввести в суди нових суддів, то відразу життя в країні налагодиться і ми будемо насолоджуватися справедливим і незалежним правосуддям.

Проблема тільки в тому, що судді не існують самі по собі - в повному відриві від суспільства. Якраз навпаки - судді є повноцінною частиною нашого суспільства і точної його ілюстрацією. Коли ми починаємо протиставляти і відкривати нові фронти бойових дій (ось є хороші українці, а їм протистоять погані судді), ми починаємо множити конфлікти і чвари в своєму власному суспільстві. Фактично це виглядає так, як якщо б одна частина організму вимагала позбутися від іншої його частини і тоді настане всім щастя. Але якщо дивитися на ситуацію з позиції всього організму в цілому - без фронтів і протиставлень - то така логіка призведе всього лише до загибелі або значного пошкодження всього організму.

По-четверте, спроба реформувати наші суди базується насамперед на тезі, що суспільство суддя м не довіряє.В якості ілюстрації наводяться приклади соцопитувань, де судам довіряють приблизно 5% респондентів.Правда, самі реформатори потрапляють в утруднення, коли їх запитуєш - а вам і вашим реформам суспільство довіряє?

На цьому тижні «i» опитали різних людей, причетних до судової реформи, на чому грунтується їх переконання в тому, що суспільство довіряє безпосередньо їм та їхнім реформам? Переконливих доказів, що довіра суспільства знаходиться на стороні реформаторів, «i» так і не змогли отримати.

А це вже - несправедливість і подвійні стандарти. Виходить, що з суддів повинен бути попит по повній програмі.А з реформаторів попиту бути не може, тому що вони стояли на Майдані, бо вони боролися з колишньою владою, тому що їх обрали на тих чи інших виборах і т. Д.? Але ж це зовсім не означає, що поточне довіру суспільства до реформ і реформаторам вище, ніж до тих же суддям.

Взагалі, «i» зараз відстежують близько десяти паралельно йдуть реформ в Україні в самих різних сферах. І найцікавіше, що питання довіри суспільства до реформ наріжним каменем тільки в рамках створення нової поліції. На всіх інших напрямках - медицина, освіта, держслужба, фінсектор, прокуратура, боротьба з корупцією і т. Д. - Реформи проводяться без найменшого уявлення про те, чи є розуміння і довіра до них з боку суспільства чи ні.

У той же час люди, що створюють нову поліцію, самі доводять суспільству, що їм можна довіряти. І це ще не все - вони всіма силами прагнуть до того, щоб отримати довіру навіть з боку скорочуваних ними людей. Нагадаємо, що мова йде зараз про єдиною реформу в Україні, яка може похвалитися реальними успіхами і досягненнями.

Без всебічного довіри реформ не буде

Якби проблема нашого суспільства полягала тільки в суддях, все було б гранично просто і ясно. Але проблеми нашого суспільства набагато серйозніші. І пов'язані вони в першу чергу з поганими внутрішніми станами членів нашого суспільства. Українці сьогодні сповнені агресії, ненависті, неприязні, гніву, туги, образ, страхів і т. Д. Якщо кожна окрема людина в нашому суспільстві вирішить проблему цих своїх поганих станів, то йому ніякі прокуратура, міліція чи суди не завадять бути щасливими. І навпаки - ніяка прокуратура, міліція чи суди не зроблять людину щасливою і не допоможуть йому позбутися його поганих внутрішніх станів.

Тому нападати на окремі категорії як на ворогів - ось позбудемося суддів, прокурорів, міліції і все у нас налагодиться - це не реформа. Просто тому, що реформу всередині країни не можна провести на основі ворожнечі, недовіри і агресії. Коли суддів протиставляють суспільству, це тільки розпалює ворожнечу і неприязнь всередині нашого суспільства - і нічого більше. Коли у суспільства взагалі не питають, чи довіряє воно реформаторам і реформам, це веде до повного відриву реформи від реального життя суспільства. Коли в рамках судової реформи навіть не прагнуть заручитися довірою і підтримкою з боку самих суддів та працівників апаратів судів, то це просто нічого не значущі розмови про реформи.

В умовах огульного звинувачення суддів у всіх смертних гріхах і відсутності щільної комунікації з ними, судова реформа викликає у суддів лише страх і природну спробу самозахисту від реформаторів. А захищатися служителі Феміди будуть грамотніше кого б то не було в Україні - відповідно до законів і принципами верховенства права. А в тому ж Євросоюзі саме це ставлять на перше місце, а не голослівні звинувачення і несправедливі покарання.

Автор: Андрій УМАНЕЦЬ

Джерело: politika.eizvestia.com