Судова реформа і відповідальність служителів Феміди

 Існуюча сьогодні процедура перегляду справи у ВСУ - це не тільки подвійна, а й перекручена касація, яку не розуміють ні всередині країни, ні за її межами

Уявлення про те, що відродження держави має розпочатися з судової реформи, тобто з побудови судової влади, як це передбачено ст. 6 Конституції України, абсолютно вірні. Сьогодні в Україні судової влади немає, і тільки іноді в ЗМІ публічні особи використовують термін «судова влада» для більшої важливості, але це не має нічого спільного з реальним життям.

Фактично з 2010 року у нас розвалена судова система, діяльність якої не відповідає нашим міжнародним зобов'язанням, зокрема, практиці Європейського суду з прав людини (далі - Євросуд, ЄСПЛ), і загрожує втратою державності в цілому.

Верховний суд України всупереч Конституції позбавлений касаційних повноважень і діє за не відомої європейської судовій практиці процедурі, а також способом, якого ні Основний Закон, ні Конвенції 1950 року не передбачає. Наслідком цього є стрімке падіння рівня судового захисту прав і свобод людини, права власності, відповідно, збільшення кількості звернень до Євросуду і т. Д. У результаті все це пояснює нинішнє негативне ставлення до судів і суддів. А як інакше суспільство може ставитися до суду і суддям, якщо довірою користується, головним чином, ЄСПЛ, а платники податків двічі платять за судовий захист. Перший раз - коли звертаються до національних судів, другий - коли держава виплачує людині компенсацію вже після рішення Євросуду, що встановлює порушення норм Конвенції тими ж українськими судами. А тривалість розгляду справи взагалі далека від будь-яких розумних строків.

Разом з тим приклади високого рівня при такому законодавчому забезпеченні демонструють окремі апеляційні суди, наприклад, Запорізької області, де під час подій Революції гідності не був заарештований жодна людина, хоча тиск на суди було. Але досить одного резонансної справи, вирішеного, на думку громадськості, несправедливо, і негативне ставлення пошириться на всі суди.

Згадайте рішення Євросуду 2011 року в справі «Нечипорук і Йонкало проти України», яке до цього майже п'ять років розглядалося в українських судах. Євросудом встановлено 14-разове порушення державою Україна норм Конвенції 1950 року. Після цього рішення справу повторно ще три роки розглядалося в судах України щодо заявника Нечипорука, поки він повторно не був виправданий за відсутністю в його діях складу злочину, хоча, згідно з практикою Євросуду, це повинно було відбутися в 2011 році. І вже після виправдання Нечипорукасудовий процес стосовно його співучасника, ступінь участі якого за звинуваченням була значно меншою, зараз починається по другому колу в суді першої інстанції.

Якщо згадати вимоги Революції гідності, то вони не змінилися з 2004 року: завершити конституційні зміни в державі, що також означає побудувати судову владу, відповідальну праву на справедливий суд.

Знаючи попередні помилки у реформуванні суду в Україні і маючи певний професійний досвід стажування в судах США, верховних судах Великобританії, ФРН, Польщі, я в опублікованому «Ракурс» листі запропонував свої знання президенту України Петру Порошенку для реалізації його виборчої програми і побудови судової влади як старту для інших реформ.

Заперечити з приводу відсутності позитивних змін в українському судочинстві складно. Однак позитив цей настільки незначний, що ні суспільство, ні бізнес, ні наші міжнародні партнери не можуть назвати його відповідним євроінтеграційним прагненням України.

Що ж стосується думки про безнадійність судової реформи в цілому, то погоджуюся лише в оцінці відбуваються сьогодні змін.

Як і раніше, я переконаний, що за наявності політичної волі в державі судову владу європейського стандарту можна побудувати в два етапи. По-перше, протягом місяця підготувати законопроект про здійснення судочинства відповідно до вимог Конвенції 1950 року. Це дозволить відсотків на 90 врегулювати процедури судочинства до внесення змін до Основного Закону (оскільки ст. 125 Конституції вже наділяє Верховний суд України статусом найвищого судового органу) і ввести ці зміни вже в поточному році. Я впевнений, що пройде не більше трьох місяців після прийняття таких змін, і як всередині країни, так і за її межами позитивні оцінки розвитку української держави перевершать нашу уяву.

По-друге, до весни 2016 остаточно закріпити ці новації в Конституції в розділі «Судова влада» і тим самим гарантувати незворотність становлення української правової держави, економічного розвитку суспільства, виконання умов Угоди про асоціацію між Україною та ЄС навіть у більш швидкі терміни. Інвесторів вже не треба буде запрошувати, вони спокійно зможуть працювати в Україні, як в будь-якій іншій цивілізованій країні.

Я переконаний, що в реалізації такого завдання готові взяти участь частина моїх колег, суддів Верховного суду, апеляційних судів, які досі, на жаль, не були задіяні в процесі реформ, але, як і я, мають таке ж бачення необхідних змін. До цього процесу пропоную запросити фахівців Федерального суддівського центру США, Фонду лорда Слінна з Великобританії, Фонду міжнародного правового співробітництва ФРН, колег з Польщі, участь яких дозволило б у такі стислі терміни досягти більш досконалих результатів.

Моя пропозиція побудувати судову владу за класичним принципом поділу влади на три гілки, за зразком США, повністю відповідає ст. 6 Конституції України та Конвенції 1950 року.

Саме така влада, як у США, побудована після війни за незалежність, дозволила в найкоротші терміни захистити громадянські права і свободи та надати гарантії економічного розвитку суспільства. Європейські зразки для нас неприйнятні, оскільки кожна з країн пройшла століття зі своїми традиціями, на що в українців немає часу.

Коротко тільки про одну зі сторін пропонованої реформи. У Конституції України в розділі «Судова влада» слід вказати, що «Судова влада в Україні належить одному Верховному суду і нижчестоящим судам, які може утворити Верховна Рада», за аналогією з розділом III Конституції США. Суддя повинен відразу призначатися безстроково.

До внесення змін до Конституції статус в Основному Законі Верховного суду України (далі - ВСУ) як найвищого судового органу дозволяє законодавчо визначити повноваження ВСУ, які пізніше потрібно завершити в Конституції.

1. ЗСУ мають повернути повноваження суду касаційної інстанції, яких його остаточно позбавили неконституційним способом в 2010 році. Крім того, він повинен мати право розгляду справи за зразком того ж Верховного суду США, в якості суду першої інстанції.

2. Вищі спеціалізовані суди України як суди касаційної інстанції слід ліквідувати, а на їх базі сформувати Апеляційний суд України, створений указом президента ще в 2002 році, але досі не діючий. До його повноважень віднести перегляд рішень апеляційних судів областей, винесених ними як судами апеляційної інстанції. Апеляційні суди повинні бути позбавлені права повертати справи на новий розгляд до суду першої інстанції (сьогодні це, мабуть, більше 30%, які роками не можуть дійти до найвищої інстанції), крім випадків, коли місцевий суд виніс рішення незаконним складом суду.

Якщо апеляційний суд дійшов висновку, що наведені в апеляційній скарзі порушення суду першої інстанції мають місце, він повинен дати оцінку цих порушень і власним рішенням відновити порушене право. Наприклад, право на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції 1950 роки, на розумні терміни розгляду, і ще цілий перелік захищених прав, який можна продовжувати. Таким чином ми відразу захистимо і людини, і професіоналізм суддів першої інстанції від несправедливих відмін апеляції, зупинимо незаконні рішення. Рішення суду першої інстанції, скасоване апеляційним судом, відповідно до практики Євросуду має бути переглянуто за апеляційною процедурою вищими спеціалізованими судами, хоча законом їх повноваження визначені як касаційні. Не думаю, що до теперішнього часу взагалі є випадки перегляду вищими судами справи з дотриманням апеляційної процедури.

Помилився апеляційний суд області та неправильно скасував рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд України повинен виправити помилку чи неповноту розгляду апеляційного суду області та правильно встановити фактичні обставини справи до розгляду його за касаційною процедурою в ЗСУ. Сьогодні необхідно прибрати з підсудності суду першої інстанції кримінальні справи, де передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, і передати їх назад апеляційному суду області як суду першої інстанції. Подібні важливі категорії справ можна визначити в цивільної, адміністративної та господарської юрисдикціях.

Це ж треба було додуматися, щоб передати найскладнішу категорію справ місцевим судам, де працюють в основному молоді судді, які тільки отримують професійний досвід, а потім критикувати їх за помилки. Одне таке справа в невеликому колективі суддів паралізує правосуддя майже у всіх інших справах. Хто і яку саме помилку допустив, в кінцевому вирішенні вкаже Верховний суд України. Таким чином, кожна справа є дзеркалом всіх суддів, які його розглядали.

Це одна сторона попередження помилок і механізму очищення від суддів, які випадково потрапили на посаду.Якщо помилиться і ВСУ, тоді Євросуд вкаже на порушення і справа буде повторно переглянуто, але вже з такими ж висновками.

3. На рівні апеляційних судів областей ліквідувати регіональні апеляційні господарські та адміністративні суди та створити у складі апеляційного суду області палати всіх спеціалізацій.

В області чи регіоні судова влада повинна бути представлена однією особою - головою одного апеляційного суду, який матиме повноту рішення усіх судових справ (а не частинами, як сьогодні, як у тих же США) і відповідатиме за організацію судочинства. Голови апеляційних судів повинні призначатися Пленумом ВСУ і йому ж звітувати про виконання своїх повноважень.

4. Місцеві суди також повинні бути реорганізовані.

Реформувати слід і Верховний суд. Невідкладно повернути йому касаційні повноваження. Існуюча сьогодні процедура перегляду справи у ВСУ - це не тільки подвійна, а й перекручена касація, яку не розуміють ні всередині країни, ні за її межами. Про її невідповідності Конституції України та Конвенції я вже згадував. При таких процедурах про міжнародний авторитет українського правосуддя можна більше не говорити. ВСУ має розглядати справи двома третинами складу суду, а не окремо палатами, тому що в такому випадку втрачається обов'язковість судового рішення - прецеденту. Навіть у вперше обраних законодавців не викликає сумніву, що обов'язкове рішення - закон - парламент повинен прийняти на пленарному засіданні при певному кворумі.Комітети парламенту, яких багато і вони всі важливі, можуть тільки рекомендувати прийняти певний закон на пленарному засіданні. А як же законодавці передбачили в законі, що рішення про застосування певної норми права, за силою обов'язковості відповідне законом, може прийняти окрема палата ВСУ? Якщо гілки влади рівні, то в колегіальних органах повинні бути однакові процедури. Перелік змін в ЗСУ на цьому не закінчується.

Тепер скажемо відверто, що сьогодні еквівалентом пленарному засіданню парламенту є навіть не палата ВСУ, а троє суддів будь-якого вищого спеціалізованого суду, які в справі вирішують питання про правильність застосування норми права, прийнятого парламентом. Іноді це може бути двоє суддів, тому що один з трьох не згоден з прийнятим рішенням і має особливу думку. Якщо ще точніше, наприклад, у кримінальному судочинстві така обов'язковість має місце, коли рішення нижчих судів скасовуються, а справа повертається на новий судовий розгляд (ст. 439 Кримінального процесуального кодексу). Все інше, постанови пленумів вищих судів, є суцільною рекомендацією, в зміст якої системні зміни не вносяться, і вона може виявитися неправильною вже через тиждень.

Скільки часу зможе попрацювати Кабмін, коли його постанови, за аналогією з судами, матимуть статус рекомендації? Місяць, два. Якщо йому, як судам, передбачити процедуру перегляду кожної справи, якби він розглядав проблеми діяльності кожної сільської ради країни і оцінював, що він правильно вирішив, а що ні, то для чиновників зрозумілішими були б проблеми судочинства.

Це якщо дуже коротко говорити лише про один з аспектів змін - більш організаційному. Однак є й інші важливі сторони реформи.

Відповідальність суддів як була в законодавстві до Революції переваги, так і залишається зараз. Ви думаєте, що судді проти покарання або звільнення тих, хто дискредитував себе і кидає тінь на добросовісних? Судді, що дорожать своїм статусом, незгірш обурюються, як може працювати поруч з ними суддя, звільнення якого правомірно ініціювали вже рік тому або більше. Тому дане питання не зовсім до суддів.

Я не розумію тотальної первинної професійної оцінки суддів, введеної законом. Складно знайти більш масштабну за обсягом роботу для невеликого штату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка, на моє переконання, суперечить не тільки європейської, але відомої мені світовій практиці. Первинне оцінювання суддя проходить при призначенні на посаду, і все. Коли він вже призначений, то може відповідати за помилки при здійсненні правосуддя, недотримання норм суддівської етики, і за скоєні порушення його можна навіть звільнити.

Який же вихід? Ті, хто згідно з чинним законодавством мають право звільнити суддю на законних підставах, повинні робити це. У той же час дати можливість за власним бажанням звільнитися тим, хто в силу різних обставин не бажає далі бути суддею, незалежно від стажу роботи.

Наступним кроком повинна стати згадана мною реформа, в результаті якої буде створена судова влада, яка буде очищатися від суддів, випадково там опинилися, через кілька винесених ними неправильних рішень.Наприклад, для суддів у США це три грубі помилки, в результаті яких він вже перебуває на межі втрати своєї посади. Однак виявити відразу такі помилки дозволяє прецедентна судова практика, більш стабільна, ніж законодавство.

Тільки в результаті зроблених помилок суддя може повторно спрямовуватися на підвищення кваліфікації, а потім, за підсумками нового оцінювання, має прийматися рішення, чи зможе він бути суддею надалі чи ні. В Україні подібної системи немає, є тільки зачатки.

Богдан Пошва

Джерело: racurs.ua
02.09.2015