Феномен неповаги

 Відновлення довіри до вітчизняної Феміди має грунтуватися на усвідомленні суспільством цінності правосуддя

Держава і суспільство зацікавлені у розвитку правосуддя як інструмента вирішення правових конфліктів, але процес розвивається мляво і несистемно

В Україні прояв неповаги до суду дотепер не вважається злочином. За скоєння цього правопорушення передбачено лише адміністративну відповідальність. Певною мірою це пов’язано з тим, що вітчизняна Феміда сприймається суспільством лише як інструмент влади. Водночас неможливо прищепити довіру до судової системи без визнання вирішальної ролі правосуддя як найефективнішого способу захисту прав і свобод людини і громадянина.

Баластні норми захисту

Як правило, прийнято вважати, що неповага до суду — це неправомірні дії учасників процесу, вчинені саме під час судового розгляду, спрямовані на затягування розгляду справи, порушення порядку, а також некоректні вислови, образи, погрози на адресу суддів, невиконання законних розпоряджень головуючого, неповідомлення суду про зміну місця проживання тощо.

У законі «Про судоустрій і статус суддів» відсутнє визначення «неповага до суду». Лише зазначається, що втручання у діяльність суддів забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (ч.1 ст.48). Крім того, вказано, що незалежність судді забезпечується відповідальністю за неповагу до суду чи судді (ч.4 ст.48). Також передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні та юридичні особи та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судді й не посягати на неї.

Більше того, в присвяченій цьому ст.50 вказаного закону «Відповідальність за неповагу до суду чи судді» зазначається, що прояв неповаги до суду чи судді з боку осіб, які є учасниками процесу або присутні в судовому засіданні, тягне за собою відповідальність, установлену законом. Таким чином, у двох баластних нормах спеціального закону перелічені лише дії, які становлять неповагу до суду. І тільки в контексті судового процесу. Проте правового визначення цій категорії не наводиться.

Не вдаючись до розкриття концепції «неповага до суду» як невід’ємної частини механізму юридичної відповідальності в цивільному чи кримінальному судочинстві (у контексті невиконання судового рішення, незаконного ухилення від явки до суду, порушення порядку в засіданні, невиконання розпоряджень головуючого тощо), звернімося до цієї категорії не тільки з позиції права та відповідальності, а й з її зовнішнього боку.

Соціальний контекст

Правосуддя — не тільки правова, а й соціальна цінність. Це пов’язано з тим, що воно забезпечує реалізацію прав і свобод людини, які, у свою чергу, визнані Конституцією найвищою соціальною цінністю.

У соціальному плані правосуддя являє собою важливий організаційній і стабілізуючий фактор суспільного розвитку, який позитивно впливає на правосвідомість і правове виховання громадян. Успішне вирішення завдань, які має виконати судова система, багато в чому залежить від її підтримки громадянським суспільством. Саме правосуддя розв’язує багато правових проблем у взаєминах особи, суспільства, держави, що виникають за сучасних соціально-економічних, політичних і духовних реалій. Як наслідок, його суспільна значимість постійно підвищується.

Попри значні проблеми функціонування судової системи в Україні, довіра до неї в різні часи державності, за різними соціологічними (включаючи й замовні) опитуваннями, все ж таки завжди була не на високому рівні. Але з року в рік дедалі більше фізичних та юридичних осіб звертаються до суду по захист порушених, оспорюваних чи невизнаних прав.

Офіційна статистика зафіксувала 4,3 млн справ, що надійшли торік у суди. Це, у свою чергу, має свідчити про утвердження в суспільстві думки, що суд — найефективніший спосіб захисту прав і свобод від порушень і протиправних посягань. Отже, правосвідомість у суспільстві зростає, і, як наслідок, підвищується довіра до суду.

Цінність правосуддя дедалі більше набуває загальносоціального контексту, тому не може сприйматися лише як юридична категорія. Проте основне завдання судової влади — розв’язання правових конфліктів у суспільстві. При цьому відомо, що припинення правового конфлікту в подальшому приводить до подолання і всіх соціальних конфліктів або до їх зменшення, що відповідає і завданням держави в цілому.

У зв’язку із цим, на мою думку, процес усвідомлення правосуддя як соціальної цінності має бути ініційований не державою чи її органами на рівні законодавчих приписів, а самим суспільством, якщо воно визнає захист прав і свобод людини найвищою цінністю. Тобто усвідомлення правосуддя як цінності має перейти з юридичної в повсякденну правосвідомість. Саме тому питання припинення неповаги до суду, до правосуддя мають бути доволі актуальними. Це пояснюється тим, що покарання за неповагу до суду важко сприймається, якщо в очах багатьох це не є цінністю.

Новий рівень прозорості

Велику роль у прояві поваги до суду, усвідомленні його вирішальної ролі суду у захисті прав, свобод і законних інтересів людини мають відігравати не тільки інститути державної влади, зокрема Конституційний та інші суди, органи прокуратури тощо, чи міжнародні інститути, а й засоби масової інформації, громадські й правозахисні організації. Безперечно, держава і суспільство зацікавлені в розвитку правосуддя як універсального інструмента вирішення правових конфліктів, але робиться це якось, на мою думку, мляво і несистемно.

Звичайно, і судова влада повинна змінюватись, завойовувати повагу до себе. Пройти цей шлях, відокремившись від суспільства, без пропаганди ідей правосуддя, без допомоги ЗМІ, корпоративно закрившись, буде неможливо. Адже сприйняття суспільством судової влади залежить, зокрема, від таких її параметрів, як справедливість, доступність правосуддя та його ефективність, виконання судових рішень. Щоб завоювати довіру суспільства до вітчизняної Феміди, потрібно вийти на новий рівень прозорості правосуддя.

Водночас на тлі подій, які відбуваються довкола судів у теперішніх післяреволюційних реаліях, особлива увага має приділятися вдосконаленню механізму відповідальності за неповагу до суду. Давно назріла необхідність прийняття спеціального закону, що дозволить усунути різні позиції щодо використання терміна «неповага до суду», наповнити його реальним юридичним змістом. Такі акти є, зокрема, в США, Великій Британії (закон Королівства Великої Британії та Північної Ірландії про неповагу до суду 1981 року).

Очевидно, що в нас попереду ще довгий шлях до усвідомлення правосуддя як найвищої цінності, проте його початок уже покладений. Звичайно, повага до суду, авторитет суду виникають не тільки тому, що так вимагає закон. Така репутація створюється довго і вимагає постійного підтвердження.

Крізь призму аксіології

У контексті проблеми неповаги до суду необхідно також згадати про аксіологію і соціологію цього питання. Досліджуючи цю проблему крізь призму ціннісного підходу, можна відзначити, що нешанобливе ставлення до судової влади не пов’язане зі сприйняттям суспільством у цілому і кожним індивідом зокрема саме правосуддя як явища, що не має соціальної ваги. Ідея правосуддя як особливого способу вирішення правових конфліктів є соціокультурною, і, як наслідок, воно є правовою цінністю. Як суспільство і кожний індивід усвідомлюють саме право як соціальну цінність (саме як форму буття і вираження свободи, рівності та справедливості, а не як писане право), так і правосуддя повинно усвідомлюватись як цінність, як невід’ємний охоронний елемент цього права.

Таке сприйняття соціумом правосуддя нерозривно пов’язане зі сприйняттям права як соціокультурної цінності. Отже, якщо деякі члени суспільства не сприймають право, котре робить передбачуваною поведінку суб’єктів у певних конфліктних ситуаціях правового характеру, як цінність, то, відповідно, для них цінністю не є і правосуддя як його елемент.

Звісно, ідеологічні цільові настанови, котрі визначають сприйняття правосуддя як особливої діяльності держави, не можуть бути моментально змінені. Негативне сприйняття держави міцно закріпилося в низці ідеологічних настанов, які визначали державу не як політично цілісну колективність, а як апарат, віддалений від цієї колективності (розташований над нею), комплекс публічної влади, зокрема і систему судів, як ворожого індивідам утворення, що обмежує їхню свободу.

Отже, правосуддя сприйматиметься суспільством як цінність тільки тоді, коли саме право сприйматиметься як найвища цінність, коли держава стане правовою в повному розумінні цього слова, як визначено Конституцією. При цьому негативні настанови щодо правосуддя зміняться лише тоді, коли громадяни усвідомлять і відчують, що їхні права, свободи та законні інтереси ефективно захищаються незалежним, справедливим і професійним судом, а прийняті ним акти реально і своєчасно виконуються.