Іменем України: житло замість іпотечної квартири

 Ростислав Кравець проаналізував висновок ВСУ, згідно з яким при виселенні з предмета іпотеки, придбаного нема за кошти кредиту, надається інше житло

ПРАВОВІ ЗВІСТКИ

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 вересня 2015 прийняв постанову по справі № 6-1049цс15, предметом якого була суперечка про виселення з предмета іпотеки на який звернено стягнення. Згідно правовому висновком, зробленим Судом, при виселенні, у разі звернення стягнення на іпотеку, потрібне обов'язкове надання житла.

Ростислав Кравець, адвокат, старший партнер Адвокатської компанії «Кравець та Партнери» проаналізував рішення ВСУ і роз'яснив його правові наслідки для заручників іпотечної нерухомості:

На диво, ВСУ в цей раз не став суперечити сам собі, як це зазвичай буває останнім часом і підтримав свою ж правову позицію, викладену трохи раніше в двох рішеннях по аналогічних справах № 6-447цс15 від 24 червня 2015 року та № 6-875цс15 від 1 липня 2015 року.

Суть правового висновку полягає в неможливості виселення мешканців з житлових приміщень без надання іншого житла при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо дане житло не купувалося за кошти виданого кредиту, а виступало виключно як забезпечення по кредиту.

Зокрема ВСУ зазначив, що за змістом частини 2 ст. 40 Закону «Про іпотеку» та частини 3 ст. 109 ЖК УРСРпісля прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок або житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги . Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення . Постійне жиле приміщення, що надається особі, яка виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час прийняття судового рішення про виселення мешканців на підставі частини 2 ст. 39 Закону «Про іпотеку» застосовуються як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

У двох своїх попередніх висновках ВСУ також вказував, що як виняток допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки,тільки у випадку якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення (частина 2 ст. 109 ЖК Української РСР).

Таким чином, якщо житло, що знаходиться в іпотеку не купувалося за рахунок коштів кредиту, повернення якого їм забезпечується, то суди не вправі виселяти з нього мешканців без надання іншого житла. При цьому, що важливо, - постійне жиле приміщення, що надається особі, яка виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Також важливим є те обставина, що незважаючи на те, яке саме житло забезпечується кредитом, ВСУ вказав на необхідність своєчасного письмового повідомлення мешканців про необхідність добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання такої вимоги.

Однак, як показує практика, банки і деякі компанії, що викупили за 5-15% від борги по іпотечних кредитах у банків та Фонду гарантування вкладів фізосіб ця вимога не дотримують.

Також при зверненні стягнення суди досить часто не звертають увагу на норми Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», і не з'ясовують правомірність придбання права вимоги за кредитами, а також можливість звернення стягнення.

Крім того, у своїй більшості суди грубим чином порушують права малолітніх дітей, які мають право користування такими житловими приміщеннями, в порушення норм ратифікованої Конвенції про права дітей, Сімейного кодексу, Закону «Про захист дитинства».

Варто також відзначити, що на сьогодні існує вже досить велика кількість вступили в силу рішень, в яких суди проігнорували норму ст. 109 ЖК УРСР. У цьому випадку дана позиція ВСУ не є нововиявленими обставиною і з цих підстав такі неправосудні рішення скасувати буде не можна. Однак спосіб скасувати це рішення існує навіть після відкриття виконавчого провадження.

Сайт "ЮРЛІГА"