Конституційна реформа і доступ до справедливого правосуддя

 Логіка подій підказує, що при нинішньому ході конституційної реформи не виключений парламентську кризу, принаймні, у вигляді дострокових виборів у Верховну Раду. 

Справа в тому, що Конституційний суд вже дав позитивний висновок на конституційний законопроект про децентралізацію влади, попередньо схвалений також і парламентом. Для остаточного схвалення необхідно набрати як мінімум 300 голосів депутатів.

Отже, два конституційних законопроекту - про децентралізацію влади і правосуддя (про який йтиметься далі), - містять перехресні положення, що стосуються інституту прокуратури та деяких повноважень Конституційного суду України (КСУ). Згідно з конституційними обмеженням, повторне внесення змін до Основного Закону допустимо тільки парламентом наступного скликання (нагадаємо, що нинішній склад ВР був сформований близько року тому за результатами позачергових парламентських виборів).

На нашу думку, чинна Конституція України у сфері правосуддя містить ряд інституційних пасток, значно нівелюють право людини на незалежний і об'єктивний суд.

В цілому хід конституційної реформи є досить хаотичним, і наявність згаданих конституційних законопроектів аж ніяк не свідчить на користь її системності та бачення перспективи розвитку конституційної системи.

Почнемо з кінця, або Про роль Конституційного суду в обмеженні влади

Місія Конституційного суду полягає в тлумаченні Конституції з метою захисту прав і свобод людини та здійснення контролю над актами органів влади, щоб ті не брали свавільних рішень. Вона проявляється у вирішенні політичних конфліктів між конституційними органами влади виключно за допомогою правових засобів. Для цього суд повинен належним чином, доступною мовою і вельми детально аргументувати власні рішення, щоб звичайний громадянин, ознайомившись з ними, зміг отримати уявлення про наслідки, що виходять з рішення цього органу влади. Замість цього КСУ демонструє далеко небездоганну техніку обґрунтування своїх рішень, що знижує ступінь його легітимності.

Тому існують особливого роду вимоги до суддів Конституційного суду на відміну від суддів загальних судів. З формальної точки зору тут повинна бути неупереджена процедура призначення конституційних суддів. Нині існуюча паритетна система призначення суддів нібито покликана забезпечити баланс і противаги між законодавчою, виконавчою і судовою владою. Але у суддів КСУ немає представницького мандата від відповідної гілки влади, як багато хто думає. Насправді, судді є носіями певних цінностей і преференцій як самодостатні особи з притаманними їм достоїнствами і недоліками. Однак така система призначення конституційних суддів зберігається з введенням конкурсного відбору. Хоча все це можна було б прописати прозоріше і простіше: що при заміщенні вакансії конституційного судді повинні розглядатися як мінімум два кандидати. Як правило, застосовується система, при якій кандидатів на вакансії, що звільнилися подає президент, а парламент (після слухань на профільному комітеті) схвалює конкретного кандидата суддею на пленарному засіданні.

Однак основна проблема - це встановлення досить формальної вимоги до кандидата на посаду конституційного судді про наявність стажу. Кращим варіантом було б визначення критеріїв високого авторитету в області права і наявність відповідної компетентності здійснювати функції конституційного судді. Адже суддя КСУ повинен вирішувати питання з тлумаченням фундаментальних конституційних цінностей і принципів, а тому його не можна вважати "законником". Тим більше що закони є об'єктом судового конституційного контролю. Досвід призначення членів КСУ з числа кар'єрних суддів свідчить про проблематичність такого підходу -в свій час доходило до того, що у складі КСУ було 11 суддів, раніше колишніх суддями судів загальної юрисдикції. Саме це було однією з причин сухого і формалістичного стилю аргументації рішень Конституційного суду, які доводилося читати буквально "між рядків".

Слід зазначити, що законопроект трохи підсилює основи незалежності конституційних суддів, оскільки передбачає розслідування обставин порушення принципів несумісності і вчинення дій, що ганьблять честь судді. Вони стосуються правил відсторонення конституційних суддів від займаної посади за рішенням, як мінімум, двох третин суддів від загального складу КСУ, що потрібно підтримати. Це гарантує незалежність КСУ від можливих маніпуляцій ззовні. На конституційному рівні необхідно закріпити положення, що суддя, проти якого ведеться розслідування, відсторонюється від виконання своїх обов'язків. Для розслідування повинна функціонувати дисциплінарна палата з числа інших конституційних суддів.

Законопроект передбачає деяке розширення і уточнення повноважень КСУ. Перш за все, суд позбавляється невластивою функції щодо тлумачення законів, оскільки їх повинні тлумачити Верховний суд і вищі спеціалізовані суди. Натомість запроваджується інститут конституційної скарги, що відкриває прямий доступ для приватних осіб до конституційному судочинству. Разом з тим зберігається ряд проблем. Бажано передбачити прерогативу КСУ про призупинення до вирішення справи по суті дії правового акта, який є об'єктом перевірки суду за процедурою конституційної скарги або конституційного контролю над нормативно-правовими актами, якщо з матеріалів справи видно, що застосування такого акта зазіхає на сутність змісту основоположного права або може завдати істотної шкоди. Це також можуть ініціювати приватні особи (по конституційній скарзі) або омбудсмен, або депутати парламенту (в порядку конституційного контролю над правовими актами). У порядку розгляду конституційних скарг КСУ також повинен мати прерогативу щодо визначення розміру відшкодування та способів порушеного органами публічної влади суб'єктивного публічного права.

На завершення, замість контроверсійного повноваження з розгляду подань президента про неконституційність актів органів місцевого самоврядування краще було б встановити повноваження КСУ щодо розгляду скарг про порушення прав місцевого самоврядування. А зазначені питання президент може поправити шляхом звернення до адміністративного суду.

Судоустрій і конституційні цінності

Основна проблема - це питання створення світових судів. Майже з дня здобуття незалежності України судді скаржаться на надмірну завантаженість справами, яка нібито заважає їм приймати якісні за змістом судові рішення. Світові суди дійсно могли б розвантажити професійних суддів, розглядаючи дрібні цивільні та кримінальні справи. Відповідно, з ст. 127.1 законопроекту слід вилучити радянський атавізм у формі "народних засідателів", які не є ні присяжними, ні шеффенами і легко піддаються маніпуляціям з боку професійних суддів у складі суддівської колегії.

Формулу ст. 124.6 законопроекту (вона трохи не узгоджується зі ст. 9 чинної Конституції) про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду можна вдосконалити таким чином: "На підставі міжнародного договору України визнає дію Римського статуту і юрисдикцію Міжнародного кримінального суду". Тоді Верховній Раді буде досить ратифікувати Римський статут, щоб він став безпосередньо діючим правом в Україні.

Законопроект використовує термін "Судоустрій" (щодо загальних судів) замість "суди загальної юрисдикції", що є позитивним моментом. Досить дивним здається положення щодо обов'язкової діяльності адміністративних судів - із запропонованого дискурсу чітко видно, що саме над цим б'ються судді - члени Конституційної комісії, а не над їх призначенням з захисту прав людини. Насправді роль цінностей і принципів права в правосудді є ключовою, оскільки суди тлумачать положення законів у разі їх неоднозначності, і вони служать базою для належного обґрунтування судових рішень.

Доступ до правосуддя та цінності суддів

Законопроект надмірно звужує в ст. 124.2 обсяг і зміст права на судовий захист. Це вкрай невдалий конспект окремих формул ст. 6 Європейської конвенції з прав людини з вкрапленнями відвертого юридичного позитивізму. Абсолютно неприпустимо визначати можливість захисту прав людини від стану законодавчого регулювання, як це фактично пропонують автори законопроекту. Адже в чинній ст. 124.2 Конституції важливою є констатація відкритого характеру системи правового захисту та предмета ведення судів.

Формула про можливість визначення в законі правила про обов'язковість досудового розгляду певних категорій спорів - є занадто жорсткою, оскільки таке врегулювання можливе за згодою сторін, тобто відповідні конструкції поточного законодавства будуть обмежувати права людини. 

Також не сприяє доступу до правосуддя пропонована в законопроекті формула про можливість "оскарження судового рішення у випадках і в порядку, визначених законом", що надмірно звужує зміст права на судовий захист в аспекті гарантій оскарження судових рішень і прямо суперечить юриспруденції КСУ та Європейського суду з прав людини. Виходить так, що на розсуд законодавця окремі судові рішення можуть і не підлягати оскарженню, що суперечить змісту рішення КСУ №3-рп / 2 015. Краще зберегти тут чинну редакцію ст. 129.3 (8) Конституції, яка містить універсальну формулу про можливість оскарження судових рішень, вказуючи на можливість обмеження такого права на основі закону. А таке обмеження згідно принципам верховенства права повинно відповідати принципу пропорційності і не посягати на сутність змісту права на судовий захист.

Добропорядність і відповідальність судді

Відрадно, що конституційний законопроект вводить функціональний імунітет суддів. Скасовувати суддівський імунітет взагалі неприпустимо, оскільки цим для виконавчої влади відкривається широке поле для зловживання і маніпулювання суддями. Тому ст. 126.3 законопроекту передбачає можливість арешту судді на місці вчинення або безпосередньо після вчинення злочину, про що негайно має бути повідомлено Вищій раді правосуддя.

Разом з тим слід сказати кілька слів про доброчесність і здібностях судді. Мені невідомо, чому в законопроекті з грубим і систематичним невиконанням обов'язків судді пов'язується поняття "несумісність зі статусом судді".Вони занадто розмиті і суперечать принципам правової визначеності. Кращим варіантом було б формулювання про можливість звільнення судді за результатами дисциплінарного розслідування Вищою радою правосуддя за дії, що здійснюються всупереч статусу судді та підривають його авторитет і гідність. Згідно з принципом відповідності Конституції, законодавець мав би конкретизувати в законі відповідні юридичні склади такої відповідальності суддів.

Ст. 127 законопроекту і далі залишає тільки формалізовані вимоги щодо суддів, які не встановлюючи критерії їх ділових і моральних якостей, вимоги бездоганної поведінки і неприпустимість діяльності, несумісної з посадою судді. Бажано, щоб такі критерії були визначені в Конституції, а потім конкретизовані в законі. Замість того, обрано найгірший варіант - згадується, що додаткові вимоги щодо суддів можуть бути визначені в законі. 

Інституційні пастки Конституції у світлі принципів правосуддя

Конституційний законопроект так і не усуває більшість т.з. інституційних пасток Конституції. А саме недоліки системного характеру. Їх складно подолати навіть за допомогою принципів цілісного та узгодженого розуміння положень Конституції. Ці положення повинні тлумачитися у світлі фундаментальних принципів права з урахуванням динаміки суспільних відносин та цілі Конституції щодо забезпечення прав людини і збалансованому розподілу влади. Ці пастки послаблюють гарантії незалежності та об'єктивності суду, і їх необхідно якомога швидше усунути.

Суперечить принципу законного суду порядок формування та ліквідації судів за ініціативою президента (нехай навіть за поданням Вищої ради правосуддя) як про це сказано в ст. 125.2 законопроекту. Такі прерогативи повинні належати парламенту, оскільки закон встановлює компетенцію суду, що є невід'ємним елементом основи законного суду. У цьому відношенні також небездоганна юриспруденція Конституційного суду, адже при існуючих правилах прерогатива президента створювати суди згідно з принципом поділу влади повинна врівноважуватися повноваженням Верховної Ради щодо ліквідації судів.

Здається, що інститут прокуратури в конституційному законопроекті піддасться косметичних змін, оскільки згідно зі ст. 1 312 діюча ієрархія прокуратур зберігається. Слід зазначити, що на сьогоднішній день в системі прокуратури зберігається дисциплінарна відповідальність прокурорів у разі прийняття виправдувальних вироків судами - це сьогоднішні реалії. Такий стан речей визначається на рівні Дисциплінарного статуту прокуратури, статус якої сьогодні знаходиться в підвішеному стані через набрання чинності нового Закону про прокуратуру.Хоча такі питання повинні регулюватися виключно законом. У світлі того, що належним чином не розслідував причетність фактично жодного посадовця до розстрілу Небесної сотні, такий стан речей виглядає якось зловісно і неприйнятно з погляду поваги гідності та прав людини. Я є прихильником функціонування прокуратури у формі департаменту державного обвинувачення в структурі Міністерства юстиції.

У законопроекті якісно по-новому виписана організація, повноваження і порядок діяльності Вищої ради правосуддя, який таким чином перетворюється на повноцінний орган суддівської магістратури та забезпечує незалежність судової влади шляхом формування суддівського корпусу та притягнення суддів до відповідальності. На сьогоднішній день конституційна конструкція Вищої ради юстиції зберігає багато каналів впливу на суди з боку виконавчої влади. Разом з тим навіть при новітньої конструкції цієї установи згідно із законопроектом залишається небезпека перетворення суддівського корпусу в своєрідну закриту касту з властивим їй юридичним позитивізмом і довільним застосуванням закону. 

Соціальним призначенням судді в демократичному суспільстві є справедливий розгляд справ, що передбачає насамперед добропорядність і виваженість судді при прийнятті рішень. Формальне застосування законів часто буває недостатнім, оскільки під цим може ховатися гостра несправедливість. Ухвалення судових рішень, особливо у випадку т.зв. складних справ, об'єднується з необхідністю вибору оптимального рішення у цій громадської обстановці у світлі передбачуваних наслідків. Як правило, суддя постає перед складним вибором, який можливо вирішити виключно на засадах справедливості. Це означає, що суддя повинен усвідомлювати свою місію - чесно і неупереджено ставитися до сторонам у процесі, гарантувати їм рівні можливості довести свою позицію і надавати необхідні матеріали на користь своєї позиції у справі. 

Поки триватимуть дискусії про те, як продовжити повноваження діючих суддів на їхніх посадах без усвідомлення місії із захисту прав людини та здійснення справедливого правосуддя, про реальні результати реформи правосуддя досить складно говорити. У світлі низького суспільної довіри до суддів саме на ці питання слід звернути увагу в ході конституційної реформи правосуддя.

І ще кілька слів про адвокатуру, якої хочуть передати монополію щодо правової допомоги. 

Не заперечую монопольної ролі адвокатури в наданні правової допомоги у кримінальних справах, але щодо інших категорій справ така монополія адвокатури викликає сумніву.

Михайло Савчин

Джерело: gazeta.zn.ua