Боротьба суддів за пенсію триває

«Судово-юридична газета»  поцікавилася думкою з цього приводу заступника голови Верховного Суду України  Марини Клименко.

«З набуттям Україною в 1991 році незалежності було прийнято ряд законів, в т.ч. Закон №2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів», яким визначено статус судді і встановлені гарантії його незалежності, недоторканності та соціального захисту. Зокрема, цим законом було передбачено право судді, який пропрацював на посаді судді не менше 20 років, вийти у відставку і за своїм вибором отримувати або пенсію державного службовця, або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80% заробітку працюючого на відповідній посаді судді, a за кожен повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшувався додатково на 2%, але не більше 90% заробітку судді без обмеження граничного розміру (ст. 43). Втрата цих гарантій незалежності передбачалася лише у випадках вчинення суддею проступку, несумісного зі званням судді; винесення щодо судді обвинувального вироку або втрати ним громадянства України, що тягло за собою позбавлення права на щомісячне довічне грошове утримання, призначення і виплату цим особам пенсії на загальних підставах.

Ці положення розцінювалися як велике досягнення незалежної України, оскільки відповідали міжнародним стандартам, згідно з якими суддів як носіїв судової влади, що здійснює правосуддя, серед інших гарантій незалежності гарантувалося належне матеріальне забезпечення як під час роботи, так і після закінчення суддівської кар'єри. Таке забезпечення встановлювалося для запобігання впливу на суддів при вирішенні справ, запобігання корупційних ризиків, а також як певна компенсація за конституційну заборону займатися іншою оплачуваною роботою. Розмір цього забезпечення судді у відставці за європейськими нормами повинен бути максимально наближений до розміру заробітної плати працюючого судді.

Таке положення проіснувало майже 20 років. Однак, з 2011 року право суддів на отримання належного матеріального забезпечення постійно звужувалося, судді позбавлялися певних виплат, обмежувався максимальний розмір суддівської винагороди, а також зменшувався відсоток, з якого обчислювався розмір довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці (до 60%, 70%) , тобто звужувалися гарантії незалежності суддів, в т.ч. гарантії їх матеріального забезпечення та соціального захисту при виході у відставку. Зазначені положення неодноразово визнавалися Конституційним Судом України не відповідають Конституції України.

Для виправлення цього становища Законом №192-VIII від 12 лютого 2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд» була викладена в новій редакції ст. 141 Закону №2453-VI від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів», якою визначається матеріальне забезпечення суддів у відставці. Цією редакцією було відновлено право судді у відставці (тобто після 20-річної бездоганної роботи) на отримання після його вибору або пенсії державного службовця або щомісячного довічного грошового утримання в розмірі та за правилами нарахування, які існували раніше, з 1992 року.

Але до вступу в силу цього закону, 2 березня 2015 року, було прийнято Закон №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким знову в сторону погіршення змінені підходи до матеріального забезпечення суддів у відставці з встановленням розміру такого змісту в розмірі 60% заробітку працюючого судді і з обмеженням максимального розміру виплат залежно від кратності прожиткових мінімумів (ПМ), встановлених для осіб, які втратили працездатність (цей ПМ змінюється кілька разів протягом року). Також встановлено деякі інші обмеження матеріального характеру для суддів у відставці.

Крім цього, цим законом в п. 5 розділу «Прикінцеві положення» встановлено, що в разі неприйняття до 1 червня 2015 року законів про призначення пенсій з 1 червня 2015 року скасовуються всі норми про пенсійне забезпечення осіб, яким пенсії або щомісячне довічне грошове утримання призначені низкою спеціальних законів, в т.ч. і відповідно до Законів «Про державну службу» та «Про судоустрій і статус суддів».

Це призвело до того, що суддям, які мають стаж роботи суддею понад 20 років і пішли у відставку, Пенсійним фондом призначаються пенсії на загальних підставах (за віком), а іноді (при виході у відставку в 65 років) тільки відновлюється пенсія за віком, яка була призначена раніше, п'ять і десять років тому, по досягненню пенсійного віку. Тобто забезпечення суддів у відставці зрівнялося із забезпеченням інших осіб, які отримують пенсії від держави, що нівелювало існування конституційно закріпленого інституту відставки судді, ознакою якого є виплата з Державного бюджету України щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, наближеному до заробітку працюючого судді.

Саме тому Верховний Суд України в липні 2015 року звернувся до КСУ з конституційним поданням про невідповідність Конституції окремих положень ст. 141 і п. 5 прикінцевих положень названих вище законів. У поданні ВСУ, яке розглядалося Конституційним Судом в режимі усного слухання 15 жовтня 2015 року (рішення ще не прийнято), докладно викладені всі докази в обґрунтування позиції Верховного Суду України.

Однак, в подальшому був прийнятий Закон №911-VIII від 24 грудня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набув чинності 1 січня 2016 року. Їм знову внесені зміни (вже в п'ятий раз за два роки) до ст. 141 Закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо матеріального забезпечення суддів у відставці, зокрема, в ч. 5 цієї статті. Це, по суті, підтвердило існування норм щодо матеріального забезпечення суддів у відставці, оскільки не можна вносити зміни в скасовані норми. Даними змінами ще більш звужені гарантії незалежності суддів і встановлені для суддів у відставці додаткові обмеження, зокрема: припинення виплати пенсій або щомісячного довічного грошового утримання при роботі на певних посадах; встановлення максимального розміру виплат суддям у відставці у фіксованій сумі; продовження певних заборон на 2016 рік (хоча вони встановлювалися тільки тимчасово, на 2015 рік).

Це і зумовило звернення ВСУ в січні 2016 року зі новим, по суті, додатковим конституційним поданням до КСУ щодо перевірки відповідності Конституції внесених в ст. 141 нових положень. Дане конституційне подання розглядалося Конституційним Судом України у формі письмового слухання 23 лютого 2016 року.

До речі, незважаючи на наявність в даний час в ст. 141 норм про забезпечення судді у відставці щомісячним довічним грошовим утриманням в розмірі 60% заробітку працюючого судді або пенсією згідно ст. 37 Закону «Про державну службу», органи Пенсійного фонду і зараз відмовляють суддям стосовно призначених виплат, посилаючись на п. 5 прикінцевих положень Закону №213-VIII. Суддям, які пропрацювали 20 років на посаді судді та вийшли у відставку, або взагалі відмовляють у призначенні пенсій (якщо вони не досягли пенсійного віку), або відновлюють пенсії за віком, які призначалися раніше, хоча після цього вони продовжували працювати п'ять-десять років і платили більший соціальний внесок, ніж інші особи - 6,1%, а не 3,6%. Зараз ми очікуємо рішення Конституційного Суду України.

Анна Шульгіна