Реформа автотранспортної галузі (Ч.4): Уніфікація термінів позовної давності

  1 коментар

Національне законодавство, що регулює відносини в транспортній галузі потребує суттєвої модернізації.Уже зараз, в деяких випадках, як би це дивно не звучало, саме регулювання істотно ускладнює функціонування транспортної галузі. Адже технології йдуть вперед, розвиваються і ускладнюються виробничі відносини.Не можна відставати в регулюванні.Необхідно зробити конструктивні, прагматичні рішення, що стимулюють не лише нормальне функціонування, але і швидкий розвиток транспортної галузі. Адже транспорт і інфраструктура, це ключові галузі, від яких часто залежить успішне функціонування окремих індустрій і секторів економіки. Ось чому архіважливими здаються на перший погляд такі незначні питання, які ми піднімемо в сьогоднішній публікації - строки позовної давності в автомобільних перевезеннях.

11 липня 2014 в рамках проекту «Закон для всіх» групи компаній ЛІГА: ЗАКОН відбувся круглий стіл за участі представників юридичної громадськості, транспортного бізнесу, засобів масової інформації та представників держави. На заході робоча група проекту на чолі з керуючим партнером ЮК «Альянс Ратушняк і партнери» Володимиром Ратушняком презентувала свої напрацювання у напрямку модернізації законодавства, регулюючого вантажоперевезення, зокрема поправки до давно обговорюваного проекту нового Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позовна давність: розбрід і хитання

Наявність юридичної освіти зовсім не гарантує можливість розібратися в хитросплетіннях правових норм, регулюючих позовну давність у відносинах перевезення та транспортного експедирування. Для цього знадобиться хороший практичний досвід у сфері транспортного права, стане в нагоді і знання судової практики, яка, в добавок, не завжди однозначна.

Навіть якщо не брати до уваги регулювання у морських, повітряних і залізничних перевезеннях, які мають свою спеціальну позовну давність і свої особливості її обчислення, і зосередитися тільки на внутрішніх автомобільних вантажоперевезеннях, все одно можна виявити не менше чотирьох різних термінів позовної давності:

- один рік - для вимог, що випливають із договору перевезення вантажу (не в сфері господарювання) відповідно до статті 925 ГК України;

- від дев'яти місяців до півтора років (залежно від характеру вимог) - для вимог замовника до перевізника у сфері господарювання, відповідно до статті 315 ГК України, причому спосіб обчислення цього терміну невиправдано складний (плюсуються строк пред'явлення претензії, термін її розгляду і строк пред'явлення позову );

- шість місяців - для вимог перевізника до вантажовідправнику або вантажоодержувачу в сфері господарювання, відповідно до статті 315 ГК України;

- три роки (загальна позовна давність) - для вимог, що випливають з договору транспортного експедирування, що підтверджено, зокрема, судовою практикою (наприклад, постановою ВГСУ від 24.03.2011 р по справі № 13/489).

Володимир Ратушняк 

Такий різнобій у позовної давності поганий не тільки тим, що виникає плутанина. Погано ще й те, що позовна давність в схожих і пов'язаних між собою правовідносинах може сильно відрізнятися, ніж невиправдано обмежуються права окремих учасників цих відносин. Якщо для прикладу взяти ситуацію в автомобільних перевезеннях, то левову частку перевезень організовують експедитори, які фактично не завжди є перевізниками. Але саме експедитори замикають на собі 90% договірних відносин із замовниками. Уявімо собі ситуацію, коли замовник пред'являє експедитору, яка прийняла на себе зобов'язання організувати перевезення (а іноді й матеріальну відповідальність за вантаж) позов про відшкодування збитку, викликаного, наприклад, простроченням в доставці, пошкодженням вантажу, і т.д. Для таких правовідносин застосовується загальний строк позовної давності, який становить три роки, з дати виникнення підстав для такого позову. Але вже на половині цього терміну, або навіть раніше, експедитор фактично позбавлений можливості звернутися з позовом до перевізника, який фактично виконував перевезення та є особою відповідальною за завдані збитки. Таку ситуацію складно назвати логічною і справедливою, також не зрозуміло яку «смислове навантаження» несе така конструкція? В чому сенс застосування різних строків позовної давності?

Конвенція CMR, регулююча міжнародні автомобільні вантажоперевезення, підходить до визначення позовної давності значно простіше, ніж національне законодавство України - передбачена уніфікована позовна давність в один рік , яка може бути збільшена до трьох років лише в разі злочинного вчинку однієї зі сторін.

Ідея, озвучена, серед іншого, на круглому столі 11 липня 2014, полягає в тому, щоб внести зміни до Цивільного та Господарського кодекс України, встановивши єдину спеціальну позовну давність в один рік для всіх вимог, що випливають з договорів перевезення та транспортного експедирування. Зміни ці цілком можуть бути внесені Прикінцевими положеннями підготовлюваного законодавчого акта, яким буде прийнятий у новій редакції Закон України «Про автомобільний транспорт». Чи отримає ідея відгук у представників державної влади і депутатів, і перетворитися чи в реальну законодавчу ініціативу - не зрозуміло. Усі згодні з нашою пропозицією, в крайньому випадку, ніхто активно не заперечував, може слід, в такому випадку, зібратися «всім миром» і зажадати !?

Читайте також:

Реформа автотранспортної галузі, ч.1: Відповідальність вантажоперевізника

Реформа автотранспортної галузі, ч.2: Скасування форм державного зразка

Реформа автотранспортної галузі (ч.3): Скасування Статуту УРСР