Стягнення через Страсбург

 Як боротися з тривалим невиконанням судових рішень в Україні?

Невиконання судових рішень в Україні, на жаль, стало чи не національною традицією. Особливо це стосується рішень, якими кошти стягнуто з державного бюджету. Процедура виконання таких судових актів, як правило, затягується на роки. Чи можна побороти цю тяганину? Одним із засобів може стати звернення до Європейського суду з прав людини.

Три місяці на виконання

17 липня 2014 року Суд постановив остаточне рішення щодо 31 заяви у справі «Яворовенко та інші проти України». Усі ці звернення єднає те, що вони стосуються тривалого невиконання державою рішень національних судів, постановлених на користь заявників.

Розглянувши ці заяви, ЄСПЛ констатував, що державою Україна порушено:

• п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — право на справедливий судовий розгляд;

• ст.13 конвенції — право на ефективний засіб правового захисту;

• ст.1 Першого протоколу до конвенції — право власності.

З огляду на дані порушення Євросуд зобов’язав

Україну в 3-місячний строк з дати постановлення рішення:

1) виконати в повному обсязі національні судові рішення;

2) сплатити на користь кожного із заявників компенсацію матеріальної та моральної шкоди в розмірі €2000.

Одним із заявників у цій справі була юридична особа, перед якою держава має борг у розмірі понад $5 млн. До речі, ця вимога є однією із найбільших серед заяв, об’єднаних у справі «Яворовенко та інші проти України».

Власне, заява в Страсбург була направлена мною ще у 2005 році — з огляду на очевидну безрезультатність національних юридичних процедур захисту прав клієнта.

Так, у 1997 році рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з відповідного державного підприємства було стягнуто заборгованість у розмірі понад $5 млн. Однак упродовж наступних 5 років це рішення залишалося невиконаним. У 2002-му були ініційовані судові процеси щодо стягнення з України в особі уповноважених державних органів шкоди, завданої невиконанням рішення МКАС. Ще через 5 років, 
у 2007-му, Господарський суд м.Києва відповідний позов задовольнив. Однак це рішення дотепер залишається невиконаним.

Крім цих основних процедур, вживалася низка інших дій, спрямованих на захист прав заявника. Зокрема, до державних органів направлялися численні звернення щодо передбачення в бюджеті коштів для виконання вказаного рішення господарського суду. Також ініціювалися судові спори щодо визнання протиправними дій та бездіяльності органів державної влади та недопущення постійного відстрочення виконання судового рішення. Відповідні матеріали систематично надавалися Євросуду як яскраве підтвердження порушень державою Україна положень конвенції. Вочевидь, усе це було враховано ЄСПЛ при постановленні остаточного рішення.

Бюджет один — програми різні!

На момент постановлення Європейським судом вказаного рішення держава Україна не виконувала своїх зобов’язань перед моїм клієнтом упродовж 17 років — за рішенням МКАС та 7 років — за рішенням Господарського суду м.Києва. Причому причиною їх невиконання уповноважені державні органи називають відсутність бюджетних коштів. Це є стандартною відмовкою в процесі виконання судових рішень, боржником за якими виступає держава. І, до речі, це в той час, коли відповідною програмою в держбюджеті з року в рік передбачаються видатки на виконання подібних судових актів, яких достатньо для повного або хоча б часткового виконання вищезазначеного рішення ГСК. Так, бюджетною програмою «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» у 2011 та 2012 роках було передбачено по 30 млн грн., торік — 37,5 млн грн.

Рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 є важливим кроком у процесі захисту порушених прав усіх заявників у справі «Яворовенко та інші проти України». Зокрема, важливо, що рішення ГСК від 2007 року, яким на користь мого клієнта стягнуто з держбюджету значну суму, мало виконуватися за рахунок названої бюджетної програми, якою на 2014 рік передбачені видатки в розмірі 18,75 млн грн. Тепер (як підтвердили в Міністерстві юстиції — секретаріаті урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини) це судове рішення буде виконуватися в рамках виконання рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 за рахунок іншої бюджетної програми — «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України». Зверну увагу на те, що цією бюджетною програмою передбачені видатки в розмірі понад 170 млн грн. — майже у 10 разів більше, ніж передбачено за бюджетною програмою на виконання рішень національних судів.

Крім цього, вищезазначене рішення страсбурзького суду створює важливий прецедент, який відповідно до закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов’язковим для застосування державою та має стати дієвим інструментом впливу на неї в процесі виконання й інших судових актів, не охоплених указаним рішенням ЄСПЛ.

Отже, судді Євросуду констатували, що відсутність коштів у національному бюджеті не може слугувати підставою для невиконання державою своїх зобов’язань за судовими рішеннями. Бездіяльність державних органів щодо виконання таких рішень суду, зокрема постійні відстрочення, котрі обумовлюються недостатністю бюджетних коштів, як підтверджує рішення ЄСПЛ, — незаконні. Тож усім, хто сьогодні домагається виконання судового рішення, боржником за яким є держава (в особі уповноважених органів), можна порадити взяти до уваги й ці обставини та вказане рішення ЄСПЛ і звертатися в Страсбург.