Недоїмка в розстрочку

 Закон не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання залежно від того, як її сплачено — добровільно чи на підставі вердикту суду. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 18 вересня 2014 р. №21-279а14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

_{18 вересня 2014 року                                                    м.Київ                                                   №21-279а14}

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Комунального підприємства «Міський водоканал» до Державної податкової інспекції в м.Нова Каховка Херсонської області Державної податкової служби (нині — Новокаховська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міністерства доходів і зборів у Херсонській області; далі — ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідом­лень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 13.03 та 8.05.2009 №№0000321501/0, 0001311501/0 та 0001301501/0, якими встановлено порушення підприємством граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання за платежем «земельний податок з юридичних осіб».

На обгрунтування позовних вимог підприємство послалося на те, що заборговані суми земельного податку було постановлено стягнути з нього в судовому порядку, проте в подальшому суд розстрочив виконання рішення на 14 місяців. Позивач зазначив, що кожного місяця після винесення рішення суду про розстрочення боргу погашав заборгованість рівними частками у розмірі, визначеному судом, а тому вважає, що підстав для нарахування штрафних санкцій за порушення строків сплати податкових зобов’язань немає.

Суди встановили, що Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 29.10.2008 постановив стягнути з підприємства заборгованість за земельним податком: у дохід місцевого бюджету м.Нова Каховка в сумі 108703 грн. 75 коп. та в дохід місцевого бюджету Райської сільської ради — в сумі 36605 грн. 49 коп.

Ухвалою цього ж суду від 25.12.2008 виконання рішення від 29.10.2008 було розстрочене на 14 місяців із щомісячним погашенням боргу в сумі 7764 грн. 55 коп. та в сумі 2614 грн. 68 коп. до відповідних місцевих бюджетів.

Протягом січня — травня 2009 року позивач сплачував платежі відповідно до ухвали суду від 25.12.2008.

За результатами проведених податковим органом невиїзних документальних перевірок своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов’язання із земельного податку, результати яких відображено у відповідних актах від 11.03.2009 №14/15-3, 7.05.2009 №№69/15-3, 70/15-3, встановлено терміни фактичного погашення підприємством податкових зобов’язань із земельного податку за червень — вересень 2006 року, березень — квітень 2007-го та червень 2008-го, які становлять 913, 733 та 303 дні відповідно.

На підставі цих актів перевірки податковий орган прийняв спірні рішення про застосування штрафних санкцій.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 21.07.2010 у задоволенні позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.06.2012 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове — про задоволення позову: визнав протиправними та скасував спірні податкові повідомлення-рішення.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 2.04.2014 скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, підприємство зазначає, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної

інстанції від 2.07.2013 по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 закону від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин). Просить ухвалу ВАС від 2.04.2014 скасувати та прийняте нове рішення — про задоволення позову.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення ВАС не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд, допускаючи справу до провадження Верховного Суду, виходив з того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 закону №2181-ІІІ.

Так, у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що, оскільки борг зі сплати земельного податку стягнуто в судовому порядку, виконання рішення суду в подальшому було розстрочене, а боржник щомісячно сплачував визначену судом суму боргу, немає підстав вважати, що він порушив граничний строк сплати узгодженого податкового зобов’язання, а тому немає підстав для застосування до нього штрафних санкцій.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд дійшов іншого висновку та зазначив у оскаржуваній ухвалі, що закон №2181-ІІІ не містить винятків для застосування штрафу за пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 цього закону залежно від того, як платник податків сплачував свої податкові зобов’язання — добровільно чи на підставі судових рішень. А тому, зважаючи на те, що сплата позивачем узгоджених податкових зобов’язань із земельного податку до місцевих бюджетів здійснена підприємством з порушенням визначених законодавством термінів, а також беручи до уваги те, що судові рішення не змінювали встановлених законом строків сплати податку, нарахування позивачу штрафних санкцій є обгрунтованим.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду виходить із такого.

Згідно з пп.1.2 та 1.3 ст.1 закону №2181-ІІІ податкове зобов’язання — це зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим законом або іншими законами, а податковий борг (недоїмка) — податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

Згідно з пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 закону №2181-ІІІ платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього закону для подання податкової декларації.

Відповідно до пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 закону №2181-ІІІ в разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах:

• при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, — у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу;

• при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, — у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу;

• при затримці, що є більшою за 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, — у розмірі 50% погашеної суми податкового боргу.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів дійшла вис­новку про те, що передбачена пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 закону №2181-ІІІ штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов’язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни.

Закон №2181-ІІІ не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання залежно від того, як платник податку її сплатив — добровільно чи на підставі рішення суду, в тому числі й у випадку розстрочення його виконання.

У справі, що розглядається, суди встановили, що на момент звернення ОДПІ з позовом до суду про стягнення податкового боргу підприємство затримало сплату узгоджених податкових зобов’язань на строк, що є більшим, ніж 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку їх сплати.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про правомірність застосування до підприємства штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Керуючись стст.241, 242, 244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви КП «Міський водоканал» відмовити.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п.2 ч.1 ст.237 КАС.