ВС зробив висновок щодо права на необхідну оборону

 Право на необхідну оборону виникає не тільки в момент учинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 27 листопада 2014 р. №5-34кс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України
Ухвала

27 листопада 2014 року                                            м.Київ                                                    №5-34кс14

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду у складі:

головуючого — заступника Голови Верховного Суду — секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Редьки А.І.,

cуддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

за участю начальника відділу участі прокурорів Генеральної прокуратури у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В.,

розглянувши кримінальну справу щодо засудженої Особи 17 за заявою захисникаОсоби 18 про перегляд ухвали колегії суддів

судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2014,

УСТАНОВИЛА:

Вироком Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 24.07.2013Особу 17, Інформація 1, таку, що не має судимості, засуджено за ч.1 ст.115 Кримінального кодексу до позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.

Особу 17 засуджено за те, що вона, Інформація 2, близько 2-ї год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в будинку за Адресою 1 в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя Донецької області, в ході сварки, що раптово виникла на грунті особистих неприязних стосунків, зі своїм співмешканцем Особою 19, переслідуючи умисел на його вбивство, завдала кухонним ножем удар у грудну клітку потерпілого та не менше двох ударів по руці останнього, який у момент нападу захищався, в результаті чого заподіяла Особі 19 легкі тілесні ушкодження та тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких останній помер на місці пригоди. Причиною смерті потерпілого стало колото-різане поранення лівої легені та серця.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 23.09.2013 вирок щодо Особи 17 залишив без змін.

Касаційний суд — колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВСС — за наслідками перегляду ухвалою від 29.07.2014 зазначені судові рішення щодо Особи 17 змінив, пом’якшив покарання до 7 років позбавлення волі.

Приводом перегляду справи Верховним Судом стала заява захисника Особи 18, а підставами — твердження в заяві про неоднакове застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень. На думку захисника, засуджена Особа 17 не мала би нести відповідальність за інкриміноване їй діяння, передбачене ч.1 ст.115 КК, оскільки Особа 19 першим почав завдаватиОсобі 17 тілесні ушкодження, наявність яких підтверджена висновками судово-медичної експертизи, а тому Особа 17 вчинила умисне вбивство Особи 19 при перевищенні меж необхідної оборони.

Як на приклад неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу касаційного суду від 20.12.2011, зі змісту якої вбачається, що вироком місцевого суду особу засуджено за ч.1 ст.115 КК за те, що вона в ході конфлікту завдала потерпілому низку ударів в груди складним ножем, від яких останній помер. Апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, перекваліфікував дії особи з ч.1 ст.115 на ст.118 КК, оскільки потерпілий першим почав душити засудженого і тоді останній дістав з куртки складного ножа, яким завдав потерпілому низку ударів у груди.

У рішенні касаційного суду від 25.10.2012 йдеться про те, що вироком місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, особу засуджено за ч.2 ст.121 КК за те, що винуватий під час сварки завдав потерпілому удар кухонним ножем у груди, від якого настала смерть останнього. Проте суд касаційної інстанції перекваліфікував такі дії

винного з ч.2 ст.121 на ст.118 КК, зауваживши, що потерпілий першим почав завдавати ударів стільцем засудженому по голові, рукам і ногам, а у відповідь на такі дії той завдав удару ножем у груди потерпілому.

В ухвалі касаційного суду від 18.03.2014 зазначено, що вироком суду особу засуджено за ст.118 КК за те, що вона, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, після того, як потерпілий завдав їй два удари кулаком в обличчя, завдала потерпілому ударів ножем у груди, від яких настала смерть останнього. Вироком апеляційного суду такі дії винного кваліфіковано за ч.1 ст.115 КК, однак суд касаційної інстанції, не погодившись з таким рішенням апеляційного суду, скасував вирок і направив справу на новий апеляційний розгляд.

У своїй заяві захисник Особи 18 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 29.07.2014 щодоОсоби 17 і прийняти нове рішення у справі, яким кваліфікувати дії засудженої за ст.118 КК.

Судова палата у кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про відмову в задоволенні заяви, дослідила матеріали кримінальної справи і матеріали провадження, обговорила вимоги, зазначені в заяві, та дійшла висновку про таке.

Порівняння суспільно небезпечних діянь оскаржуваного рішення і згаданих рішень суду касаційної інстанції від 20.12.2011 та 25.10.2012 свідчить про їх певну подібність за окремими рисами, зокрема за об’єктом посягання — життя іншої людини, суб’єктом злочину — фізична осудна особа, за такими ознаками об’єктивної сторони, як обстановка, спосіб та знаряддя злочину, настання наслідків у

вигляді смерті. Водночас ці діяння отримали різну кримінально-правову оцінку: в оскаржуваному рішенні — за ч.1 ст.115 КК, у порівнювальному — за ст.118 КК.

Посилання в заяві на рішення касаційного суду від 18.03.2014 не може бути визнане як приклад для порівняння, оскільки за своїм юридичним значенням це рішення не є таким, що містить правові висновки щодо правозастосування і воно не є остаточним.

За нормативним визначенням, умисне вбивство (ст.115 КК) з об’єктивної сторони характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв’язком між указаним діянням та наслідком, а із суб’єктивної сторони — умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.

Такі самі ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторони характерні й для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст.118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст.115 КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст.118 КК, є мотив діяння — захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Закріплене в ст.36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і

здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ч.3 ст.27 Конституції).

Згідно із ч.1 ст.36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч.3 ст.36).

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає в того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Втім, стан необхідної оборони виникає не тільки в момент учинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної

оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

З фактичних обставин і матеріалів справи вбачається, що між Особою 17 та Особою 19неодноразово виникали сварки, в ході яких вони завдавали один одному тілесних ушкоджень.

У день події відповідно до показань Особи 17, даними нею в судовому засіданні, Особа 19, зустрівши її з роботи, почав вимагати в неї гроші, а коли вона відмовилася їх дати, схопив її за коси і почав бити головою об підлогу, вдарив у плече, спину і вирвав коси. Надалі, коли вона пішла відпочивати, Особа 19, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп’яніння, кілька разів підходив до неї і будив ударом долоні в підборіддя, ударом кінчика ножа в ногу, а третій раз вона проснулася від сильного удару в правий бік і побачила, що потерпілий іде на неї з ножем у руках, при цьому висловлюючи погрози вбивством, які вона, враховуючи попередню поведінку Особи 19 і те, що він був фізично сильнішим за неї та сварка відбувалася в темну пору доби в обмеженому просторі (кімнаті), сприймала реально. Після цього вона вдарила Особу 19 по руці, в результаті чого ніж випав у нього з рук, і, підібравши його, завдала потерпілому одного удару в груди, спричинивши смертельне поранення.

Дані показання підтверджені висновками судово-медичної експертизи, згідно з якими в

Особи 17 виявлено легкі тілесні ушкодження, які утворилися, Інформація 2.

Викладені обставини свідчать, що Особа 17зазнала суспільно небезпечного посягання з боку співмешканця, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди її здоров’ю, і, не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з його боку та спричинення більш тяжкої шкоди нападнику, використала ніж, який вона вибила з рукОсоби 19.

Такі дії Особи 17 означають, що в неї виникла підстава для необхідної оборони, тобто виникло право на захист охоронюваних інтересів шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, для припинення цього посягання.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції, який погодився із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій про те, що мотивом дій Особи 17 були особисті неприязні стосунки, які виникли під час сварки, не можна визнати обгрунтованим і таким, що відповідає вимогам закону.

Водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а тому Особа 17 вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.

Саме таку позицію висловив касаційний суд в ухвалах від 20.12.2011 та 25.10.2012.

Так, у рішенні касаційного суду від 20.12.2011 встановлено, що ситуація, яка передувала скоєнню злочину, супроводжувалася завданням тілесних ушкоджень засудженому,

при цьому потерпілий почав його душити, від чого в засудженого почало темніти в очах. Під час цього посягання засуджений, не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з боку потерпілого та спричинення більш тяжкої шкоди його здоров’ю, скориставшись своїм правом на застосування захисту шляхом заподіяння фізичної шкоди нападнику, використав складний ніж, який знаходився в нього в кишені куртки.

У рішенні від 25.10.2012 встановлено, що потерпілий систематично знущався над членами родини. У день події потерпілий перебував у стані алкогольного сп’яніння, вночі прийшов додому, почав лаятися, нецензурно висловлюватися, погрожував розправою батькам. На зауваження засудженого потерпілий схопив стілець і почав ним завдавати удари по голові, рукам і ногам засудженому, який лежав у ліжку, а коли той спробував підвестися, завдав йому удару кулаком в обличчя. Щоб запобігти суспільно небезпечному посяганню з боку потерпілого, а внаслідок його попередньої поведінки засуджений мав побоюватися за своє життя, він використав предмет, який випадково знаходився біля нього, — кухонний ніж, завдавши ним одного удару в груди нападника.

Підсумовуючи наведене, правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діяння, інкримінованого Особі 17, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечних діянь, яка міститься у порівнюваних судових рішеннях, дають підстави стверджувати, що висновок касаційного суду про наявність у діяхОсоби 17 ознак злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК, є неправильним.

Відповідно до ч.2 ст.400²² Кримінально-процесуального кодексу 1960 року, якщо ВС

установить, що рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.400¹² цього кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про неправильне застосування норми кримінального закону щодо суспільно небезпечного діяння та обгрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання.

Оскільки в даній кримінальній справі ВС установив помилковість висновків суду касаційної інстанції, однак процесуально позбавлений можливості постановити нове рішення, яке передбачає втручання в рішення судів нижчої ланки, тому за відсутності іншого законодавчо визначеного способу забезпечення виконання завдань кримінального судочинства (ст.2 КПК 1960 року) змушений застосувати найбільш прийнятний спосіб захисту порушеного права через відновлення касаційного перегляду, під час якого має бути усунуте зазначене неправильне застосування норми закону про кримінальну відповідальність.

Керуючись п.15 розд.XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу та стст.400²⁰, 400²¹, 400²² КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву захисника Особи 18 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 29.07.2014 щодоОсоби 17 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною й не може бути

оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400¹² КПК 1960 року.