Верховний Суд України висловив правову позицію щодо стягнення неустойки за прострочення виплати

 Поповнено базу правових позицій Верховного Суду України розділу "Судова практика":

Постановою у справі  № 6-47цс15 від 06.04.2015 р., правовим висновком якої є:

відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 

Згідно зі статтею 46 Конвенції держави, які ратифікували вказану Конвенцію, взяли на себе зобов’язання виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Відповідно до статті першої Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання рішення Європейського суду з прав людини включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

У справі, що розглядається, рішенням Європейського суду з прав людини від 3 липня 2014 року у справі «Мала проти України» встановлено порушення національними судами пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з несправедливістю обох проваджень у справі заявниці (пункт 59 рішення Європейського суду з прав людини).

Таким чином, відповідно до частини третьої статті 360-4 ЦПК України (у редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року) ухвала апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2006 року та ухвала Верховного Суду України від 21 листопада 2006 року підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 

З повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна ознайомитися у підрозділі «Правові позиції Верховного Суду України» розділу «Судова практика» або на офіційному веб-сайті Верховного Суду України (http://www.scourt.gov.ua).