Встановлення факту батьківства після смерті чоловіка за рішенням суду: аналіз судової практики

 Юрист Анастасія Крижанівська проаналізувала практику встановлення батьківства судом

АНАЛІТИКА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Як би не дивно звучало, але за статистикою процедура встановлення батьківства після смерті чоловіка - досить поширене явище. В основному таку процедуру проводять ті, хто претендує на отримання частки у спадщині, хоча зустрічаються й випадки, коли встановлення батьківства здійснюється і без матеріальної мети. І якщо раніше встановлення родинних зв'язків було процедурою досить складною і не завжди здійсненною, то сьогодні з розвитком медичних новаційних технологій провести її досить легко. Головне знати, які юридичні процедури потрібно здійснити, щоб отримати бажаний результат.

Встановлення батьківства в судовому порядку після смерті чоловіка на сьогоднішній день тема актуальна як ніколи, враховуючи ситуацію, яка склалася в Україні: військовий конфлікт на Донбасі, проведення антитерористичної операції, мобілізація і масову участь чоловіків у захисті своєї держави.

При збільшенні рівня смертності серед чоловічого населення в сьогоднішні бурхливі для України часи, спостерігається так званий «феномен військового часу» і інстинкт самозбереження нації - зростання народжуваності завдяки «ефекту страхування», коли висока народжуваність компенсує втрати, пов'язані з високою смертністю під час конфлікту. Це підтверджується і реальними фактами: згідно зі статистичними даними в лютому 2015 народжуваність в Донецьку стала вище, ніж за аналогічний період минулого року (при зниженні кількості жителів даного регіону).

Все вищесказане дає підстави вважати встановлення факту батьківства в судовому порядку у разі смерті чоловіка найважливішим інститутом сімейного права і гарантією захисту не тільки немайнових прав дитини, але і його матеріальних інтересів.

Відповідно до законодавства України, підставою для виникнення прав та обов'язків батьків і дитини є походження дитини від них, засвідчене у встановленому законом порядку. Юридично це оформляється таким чином:

1) шляхом реєстрації народження дитини в органах РАЦСу, коли батьки дитини перебувають у зареєстрованому шлюбі (що породжує презумпцію батьківства відповідно до ст. 122 Сімейного кодексу );

2) добровільне визнання батьківства дитини чоловіком, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини (за його заявою згідно зі ст. 125 Сімейного кодексу);

3) визнання батьківства в судовому порядку, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько заперечує своє батьківство (у порядку, передбаченому ст. 128 Сімейного кодексу).

Однак, від визнання батьківства за рішенням суду слід відрізняти встановлення факту батьківства за рішенням суду в порядку , встановленому ст. 130 Сімейного кодексу. Це можливо тільки у разі смерті чоловіка.

Таким чином, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, і за життя з якої-небудь причини не подав до органів РАЦСу заяву про добровільне визнання свого батьківства, суд за заявою зацікавлених осіб згідно ст. 130 Сімейного кодексу може встановити факт батьківства цієї людини. Однак, заява про встановлення батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері («зі слів матері») у відповідності зі ст. 135 Сімейного кодексу.

Оскільки в даній категорії справ відсутній спір про право, розгляд таких справ здійснюється за правилами окремого провадження : заявник подає до суду заяву про встановлення факту батьківства і надає всі можливі докази. І якщо суд визнає їх достатніми - батьківство вважається встановленим. При цьому слід врахувати, що право на звернення до суду з відповідною заявою не обмежена позовною давністю.

Із заявою про встановлення факту батьківства вправі звернутися: мати, опікун, піклувальник дитини, особа, яка утримує та виховує дитину, а також сама дитина, яка досягла повноліття. При цьому заява до суду подається за місцем проживання заявника відповідно до ст. 257Цивільного процесуального кодексу . Зацікавленими особами (як другою стороною у справах окремого провадження) можуть виступати органи опіки та піклування, органи РАЦС, органи державної влади та інші особи, залежно від мети встановлення факту батьківства (наприклад, дружина померлого, його діти, інші спадкоємці).

Тут важливо звернути увагу на те, що за загальним правилом дії нормативно-правових актів у часі, до сімейних відносин, які виникли і існували до 1 січня 2004 року, повинні застосовуватися положенняКодексу про шлюб та сім'ю , який діяв на той момент і втратив силу з набранням законної сили Сімейним кодексом . Тому, відповідно, норми Сімейного кодексу застосовуються до сімейних відносин, які виникли вже після вступу ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року. Це породжує певну специфіку вирішення справ про встановлення факту батьківства за рішенням суду.

У таких справах застосовне законодавство залежить від дати народження дитини, оскільки підстави для встановлення батьківства за рішенням суду, передбачені Сімейним кодексом, значно відрізняються від його встановлення за Кодексом про шлюб та сім'ю. Так, згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» і правової позиції Суду у справі № 6-20цс15 від 25.02.2015 р .:

- При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, народженої до 1 січня 2004 року (тобто до набрання чинності Сімейного кодексу) необхідно застосовувати відповідні норми Кодексу про шлюб та сім'ю;

- Справи про встановлення батьківства щодо дитини, народженої після 1 січня 2004 року, суд повинен вирішувати відповідно до норм Сімейного кодексу.

Зокрема, вирішення питання застосовного законодавства у таких справах значно впливає на можливість використання тих чи інших доказів при встановленні факту батьківства. У першому випадку, коли дитина народилася до 01.01.2004 р, суд бере до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання померлим батьківства за життя згідно зі ст. 53 Кодексу про шлюб та сім'ю, зокрема, спільне проживання та ведення спільного господарства з матір'ю дитини до її народження, загальний вміст чи виховання ними дитини.

На відміну від Кодексу про шлюб та сім'ю, чинне сімейне законодавство України передбачає можливість встановлення факту батьківства незалежно від того, визнавало чи особа своє батьківство за життя і взагалі чи знало про народження дитини.

Отже, у другому випадку, коли дитина народилася після 01.01.2004 р, суд вирішує справу на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібраних з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства. При цьому, доказами у відповідності зі ст. 57 Цивільного процесуального кодексу, є:

- Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників;

- Показання свідків;

- Письмові докази;

- Речові докази, зокрема звуко- та відеозапису;

- Висновки експертів.

Наприклад, згідно зі ст. 53 Кодексу про шлюб та сім'ю висновки судових експертиз при встановленні батьківства не допускалися. У свою чергу, відповідно до чинного сімейним законодавством України, висновку судово-генетичної експертизи визнаються належними доказами при встановленні факту батьківства.

Значна кількість справ про встановлення факту батьківства наочно свідчить про актуальність використання даного права на захист, насамперед, інтересів дитини. Проаналізувавши відповідну судову практику, можна зробити висновок, що основними мотивами для звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є:

- Оформлення свідоцтва про народження із записом про батька дитини, записом прізвищ дітей на прізвище біологічного батька, щоб показати їх спорідненість;

- Оформлення спадщини після смерті батька;

- Оформлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

В якості доказів факту походження дитини від померлого батька заявники використовують всі можливі варіанти, передбачені цивільним процесуальним законодавством, зокрема, такі документи як довідки місцевих органів влади (в т.ч. з проведення поховання), довідки про склад сім'ї, свідоцтва про хрещення дітей , фотографії. Тобто, на сьогоднішній день, учасники окремого провадження не обмежені в можливості надання будь-яких доказів на підтвердження факту батьківства, які відповідають вимогам надлежащесті і допустимості.

Крім того, на відміну від визнання батьківства в судовому порядку, про що йшлося вище, встановлення факту батьківства після смерті чоловіка переслідує мету встановлення не так батьківських відносин, скільки отримання дитиною певних матеріальних благ: можливість отримання аліментів від родичів померлого, виникнення спадкових, пенсійних , житлових прав тощо.

Наостанок, варто звернути увагу, що встановлення судовим рішенням факту батьківства померлого чоловіка є підставою для внесення відповідних змін до актового запису в Книзі реєстрації народжень. Однак, згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» відповідне судове рішення не замінює собою документів, що видаються органами РАЦС, а є лише підставою для їх отримання.

В результаті внесення змін до актового запису в Книзі реєстрації народжень встановлюються правові відносини між дитиною, його батьком і його родичами. При цьому, з даного моменту дитина не тільки здобуває відповідні права, але і приймає певні обов'язки по відношенню до родичів свого померлого батька, в тому числі його батьків, тобто, своїх бабусі і діда.

Без сумнівів, встановлення факту батьківства після смерті чоловіка за рішенням суду можна вважати надійним механізмом захисту прав та інтересів саме дітей, в результаті чого встановлюється не тільки сімейна і правовий зв'язок між дитиною і батьком (і його родичами), але і забезпечуються певні майнові права дитини : право на спадкування, отримання відповідних соціальних гарантій і т.п.

Анастасія Крижанівська,

юрист АК «Маршаллєр і партнери»

Сайт "ЮРЛІГА"