ВС зробив висновок щодо відновлення прав кредитора

 Ефективним відновленням прав кредитора у зв’язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 27 травня 2015 року №6-332цс15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

27 травня 2015 року                    м.Київ                                                      №6-332цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

                 Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до Особи 9, треті особи: Особа 10, Особа 11, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна, Служба у справах дітей Московського районного управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою Особи 9 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з позовом до Особи 9 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначало, що 26.12.2007 між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», і Особою 10 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі $2644000 строком до 25.12.2012 зі сплатою 12,5% річних у порядку та в розмірах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальником за кредитним договором 9.06.2008 між ним та Особою 10, Особою 11було укладено договір іпотеки, відповідно до п.2.1.1 якого предметом іпотеки є житловий будинок за Адресою 1. Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна.

Заочним рішенням Московського районного суду м.Харкова від 11.09.2009 визнано недійсним зазначений договір іпотеки від 9.06.2008, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.

У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору рішенням Московського районного суду м.Харкова від 13.05.2010 позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково: стягнуто солідарно з Особи 10 та Особи 11 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 1 млн 664 тис. 543 грн. 2 коп. та $2630252,33 заборгованості за вказаним кредитним договором. Рішення суду виконано не було.

Як стало відомо, Особою 10 та Особою 11 було здійснено відчуження квартири за Адресою 1, власником якої стала Особа 9.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 4.04.2012 скасовано заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 11.09.2009, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Особі 10 та Особі 11 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено. 14.05.2012 запис про заборону відчуження об’єкта нерухомого майна поновлено.

Посилаючись на те, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця й має всі його права та несе всі його обов’язки за іпотечним договором, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило на підставі ст.23 закону «Про іпотеку» та стст.525, 526 Цивільного кодексу звернути стягнення на предмет іпотеки — зазначену квартиру в рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого законом «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього закону.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 7.08.2014 позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено: звернено стягнення на предмет іпотеки — квартиру заАдресою 1, що належить на праві власностіОсобі 9, згідно з договором іпотеки від 9.06.2008 в рахунок погашення заборгованостіОсоби 10 за кредитним договором від 26.12.2007 в загальному розмірі $3664801,99 та 23 млн 800 тис. 945 грн. 13 коп. пені, яка складається з 16 млн 956 тис. 872 грн. 78 коп. пені за прострочення погашення кредиту, 6 млн 844 тис. 72 грн. 35 коп. пені за прострочення погашення процентів, $2382796,72 суми непогашеного кредиту, $12825,27 простроченої заборгованості за процентами з початковою ціною продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів у розмірі

90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб’єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26.11.2014 рішення Московського районного суду м.Харкова від 7.08.2014 в частині початкової ціни продажу предмета іпотеки та способу його реалізації змінено: встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності — незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У решті вимог рішення суду залишено без змін.

Ухвалою ВСС від 23.12.2014 відмовлено Особі 9у відкритті касаційного провадження у зазначеній справі з підстави, передбаченої п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу зі змінами, внесеними згідно із законом №1876-VI від 11.02.2010; в редакції закону №2453-VI від 7.07.2010.

У заяві про перегляд ухвали ВСС від 23.12.2014Особа 9 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч.1 ст.23 закону «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обгрунтування заяви Особа 9 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 12.12.2012 та 28.01.2015, в яких, на її думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.

Ухвалою колегії суддів судової палати у

цивільних справах ВСС від 20.04.2015 цивільну справу за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» доОсоби 9, треті особи: Особа 10, Особа 11, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Н.В., Служба у справах дітей Московського районного управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки допущено до провадження ВС.

За змістом п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд Верховним Судом рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Ураховуючи викладене, заява Особи 9, яка надійшла до суду касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду та рішення за якою не було прийнято на день набрання чинності законом №192-VIII, підлягає розгляду Верховним Судом в порядку, передбаченому гл.3 розд.V ЦПК зі змінами, внесеними згідно із законом №1876-VI від 11.02.2010; в редакції закону №2453-VI від 7.07.2010.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 9 доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового

застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26.12.2007 між ПАТ АБ «Укргазбанк» іОсобою 10 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі $2644000 строком до 25.12.2012 зі сплатою 12,5% річних у порядку та в розмірах, установлених кредитним договором.

Пунктом 3.2.8 указаного кредитного договору передбачено, що в разі невиконання позичальником зобов’язань, передбачених цим договором, відшкодування заборгованості здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки.

З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальником за кредитним договором 9.06.2008 між банком (іпотекодержатель) таОсобою 10, Особою 11 (іпотекодавці) було укладено договір іпотеки, відповідно до п.2.1.1 якого предметом іпотеки є житловий будинок за Адресою 1. Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна.

Пунктом 3.1.6 договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших

умов кредитного договору за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами.

Заочним рішенням Московського районного суду м.Харкова від 11.09.2009 зазначений договір іпотеки від 9.06.2008 визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.

У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору рішенням Московського районного суду м.Харкова від 13.05.2010 стягнуто солідарно з Осо-
бою 10 та Особою 11 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 1 млн 664 тис. 543 грн. 2 коп. та $2630252,33 заборгованості за вищевказаним кредитним договором.

У період чинності заочного рішення Московського районного суду м.Харкова від 11.09.2009 та під час виключення запису про іпотеку з Державного реєстру іпотек Особою 10та Особою 11 було здійснено відчуження квартири за Адресою 1, власником якої сталаОсоба 9.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 4.04.2012 заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 11.09.2009 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимогОсоби 10 та Особи 11 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено. 14.05.2012 запис про заборону відчуження об’єкта нерухомого майна поновлено.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк», суд першої інстанції, з висновками якого в частині обгрунтованості звернення стягнення на предмет іпотеки погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, застосувавши положення ст.23 закону «Про іпотеку», вважав, що у зв’язку з

переходом права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до Особи 9 остання набула статус іпотекодавця, а відтак має всі його права та несе всі його обов’язки за іпотечним договором та іпотекодержатель має право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відповідно до ст.39 закону «Про іпотеку» шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів, що встановлено ст.41 цього закону. Разом з тим суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції в частині початкової ціни продажу предмета іпотеки та способу його реалізації, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності — незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Обгрунтовуючи наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч.1 ст.23 закону «Про іпотеку», заявник також надала для порівняння ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 12.12.2012. Проте вказана ухвала не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, оскільки в цій ухвалі касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому що позивачем не доведено факту невиконання боржником своїх зобов’язань та наявності у позичальника боргу перед позивачем за кредитним договором; тобто у справі, яка переглядається, та у справі, по якій постановлено вищевказану ухвалу, наявні різні

фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч.1 ст.23 закону «Про іпотеку» в подібних правовідносинах.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 28.01.2015, наданій заявником для порівняння, касаційний суд дійшов висновку про те, що оскільки на момент переходу права власності на спірну квартиру до відповідача вказана квартира не була предметом іпотеки, а договір іпотеки цієї квартири було визнано недійсним і запис про обтяження її іпотекою було виключено з Реєстру відомостей про обтяження майна іпотекою, то ст.23 закону «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовується, тому підстави для звернення стягнення на зазначену квартиру відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові ВС від 24.12.2014 (справа №6-201цс14).

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.23 закону «Про іпотеку».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права та відступаючи від правової позиції, викладеної у постанові ВС від 24.12.2014 (справа 
№6-201цс14), Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ст.1 закону «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок

предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов’язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов’язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов’язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов’язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов’язання (взаємні права та обов’язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов’язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов’язанням).

Виконання забезпечувального зобов’язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов’язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною 5 ст.3 закону «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії

іпотечного договору. Як убачається з кредитного договору, строк його дії — до 25.12.2012. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.4 ст.631 ЦК).

Статтею 23 закону «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відан­ня) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до Особи 9 права власності на спірну квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, суд дійшов обгрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин ст.23 закону «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідача з огляду на таке.

Згідно із ч.1 ст.4 закону «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим законом, та їх обтяжень.

Відповідно до ч.3 ст.3 цього закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у ч.2 ст.3 закону «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек під час виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою КМ від 31.03.2004 №410 (утратив чинність 1.01.2013) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМ від 17.10.2013 №868.

Відповідно до чч.1, 2 ст.26 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ від 17.10.2013 №868, передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не

породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст.204 ЦК, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у зв’язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню.

Відтак ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов’язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, суд дійшов правильного висновку щодо збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про

виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на Особу 9 відповідно до ст.23 закону «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, урахувавши, що до неї перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку — предмета іпотеки.

При цьому суд урахував, що дії попереднього іпотекодавця з відчуження спірної квартири під час зняття судовим рішенням обтяження та право власності Особи 9 на цю квартиру кредитором не оспорюються.

За таких обставин з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин слід дійти висновку про те, що ефективним відновленням прав кредитора у зв’язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін, як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Разом з тим, дійшовши правильного висновку про поширення норми ст.23 закону «Про іпотеку» на спірні правовідносини, суд не в повній мірі правильно застосував цю норму, оскільки не врахував положення чч.3 та 4 ст.5 закону «Про іпотеку» та не звернув увагу на інші факти, які мають суттєве значення для правильного застосування норми ст.23 цього закону, зокрема щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Так, у справі, яка переглядається, судом звернуто стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, в той час як предметом іпотеки за договором іпотеки від 9.06.2008 визначено не окремі квартири, а будинок 31 у цілому (який складається зі 123 квартир) загальною оціночною вартістю 17 млн 70 тис. грн. Крім того, за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки виключено

цілий ряд квартир будинку (26 квартир) без зміни попередньої вартості предмета іпотеки.

Отже, звернувши стягнення на квартиру як на частину об’єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), суд не обгрунтував таке рішення та не встановив, яким чином співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю набутої Особою 9квартири.

Крім того, на порушення вимог ст.39 закону «Про іпотеку» суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився касаційний суд, не зазначили у рішенні всіх необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену відповідно до ч.6 ст.38 цього закону.

З наведених підстав оскаржуване судове рішення не можна визнати законним і обгрунтованим.

Таким чином, судове рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається Верховним Судом з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до ст.360⁴ ЦПК є підставою для його скасування.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³ , ч.1 ст.360⁴ ЦПК та ч.3 ст.360³ ЦПК (у редакції закону №192-VIII), Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 9 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 23.12.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК (у редакції закону №192-VIII).