На вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, позовна давність не поширюється – КЦС ВС

Позовна давність, передбачена ч. 1 ст. 233 КЗпП України, не поширюється на позовну вимогу про відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв’язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі.

Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

У справі, що розглядалася, в лютому 2021 року позивач звернувся з позовом до Національного банку України про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період із 31 червня 2016 року по 25 січня 2021 року та грошової компенсації моральної шкоди.

Суд першої інстанції задовольнив позов частково, зокрема і в частині вимог щодо стягнення грошової компенсації моральної шкоди, визначивши розмір грошової компенсації в сумі 100 тис. грн. Апеляційний суд відмовив у задоволенні вимоги про стягнення грошової компенсації моральної шкоди та вказав, що позивач мав право на відшкодування завданої йому моральної шкоди незаконним звільненням, проте звернувся до суду із цією вимогою з пропуском тримісячного строку, передбаченого в ст. 233 КЗпП України.

КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення грошової компенсації моральної шкоди, змінив у цій частині рішення суду першої інстанції та стягнув із роботодавця на користь позивача грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 6 тис. грн.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України).

КЦС ВС зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом (п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції не врахував, що спір у цій справі стосується відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв’язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, тому на цю вимогу не поширюється позовна давність, передбачена ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позовної заяви.

Постанова Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 755/3443/21 (провадження № 61-11295св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116731584.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.