Голова ВСУ прокоментував врахування судами висновків ЄСПЛ

 Якщо певне рішення ЄСПЛ застосовується в подальшому національними судами при розгляді інших спорів, то сам по собі результат вирішення справи ЄСПЛ, окремі його висновки в конкретній справі, відірвані від її обставин, не є і не повинні бути формальним приводом для того, щоб національні суди вирішували всі подібні спори з аналогічним результатом.

Про це у своєму виступі на Міжнародній конференції: «Право власності: європейський досвід та українські реалії» зазначив Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк. За його словами, кінцевий результат вирішення спору (задовольнити позов чи відмовити в його задоволенні) належить до сфери розсуду національного суду.

Як повідомили "ЗіБ" у ВСУ, глава суду закцентував увагу на процесі втручання в право власності з точки зору його відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, охарактеризував відповідні критерії ЄСПЛ та досвід України.  Оскільки право власності захищається на найвищому рівні згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то держави-учасниці Конвенції зобов’язані поважати це право та гарантувати його захист, і передусім – на національному рівні. Водночас, право на власність – не абсолютне. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави і може підлягати обмеженню. Тому держава вправі вживати певних заходів і втручатися в право власності, зокрема, і позбавляти громадян власності. Зрозуміло, що в таких діях має бути дотримано усталених принципів дозволеного правомірного втручання, зазначив Я.Романюк.

Аналіз великої кількості рішень ЄСПЛ, ухвалених за результатами застосування ст. 1 Першого протоколу, дає можливість визначити критерії, що підлягають оцінці при вирішенні питання про допустимість правомірного втручання держави в право власності. Однак рішення ЄСПЛ все ж таки не містять виключно однозначних, жорстких та безальтернативних правил.

"Якщо певне рішення ЄСПЛ застосовується в подальшому національними судами при розгляді інших спорів, то сам по собі результат вирішення справи ЄСПЛ, окремі його висновки в конкретній справі, відірвані від її обставин, не є і не повинні бути формальним приводом для того, щоб національні суди вирішували всі подібні спори з аналогічним результатом. Кінцевий результат вирішення спору (задовольнити позов чи відмовити в його задоволенні) належить до сфери розсуду національного суду", - зазначив голова ВСУ.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати для того, щоб зробити висновок про відповідність втручання в право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу:

- чи є такий захід законним;

- чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»;

- чи є пропорційним переслідуваним цілям.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не буде додержано, то ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу.

Голова Верховного Суду України особливо наголосив на важливості критерія пропорційності. Втручання в право власності, навіть якщо воно відповідає першим двом критеріям (тобто має законну мету, здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства), все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства.

Досвід вітчизняних судів у застосуванні критеріїв, напрацьованих ЄСПЛ для оцінки відповідності втручання в право власності вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, свідчить про те, що для багатьох суддів рішення ЄСПЛ перестали бути «чужорідним тілом» у правовій системі.Судді розуміють висновки ЄСПЛ і застосовують їх, обґрунтовуючи судові рішення. Хоча й трапляються випадки, коли суди при застосуванні практики ЄСПЛ у достатній мірі не зважають на мету й завдання правового регулювання відносин власності, закріплених Першим протоколом до Конвенції, та застосовують судову практику ЄСПЛ невиправдано. Це стосується обґрунтування судових рішень, ухвалених за результатами розгляду досить поширених категорій спорів – щодо повернення майна (зокрема, і земельних ділянок) у державну або комунальну власність, конфіскації майна (в т.ч. грошових коштів) як адміністративного стягнення за порушення, приміром, митних правил.

Я.Романюк також підкреслив, що ЄСПЛ завжди вивчає та досліджує конкретні обставини окремих справ. Не абстрактні загальні приписи, а результат вивчення певної ситуації, стає підґрунтям для висновку ЄСПЛ про те, чи дотрималася держава-відповідач розумного балансу інтересів, якщо втручання в право власності фізичної чи юридичної особи все ж таки сталося. І загальна проблема у більшості випадків – що суддя, посилаючись на певне рішення ЄСПЛ, іноді цитує деякі його пункти і cприймає результат вирішення ЄСПЛ справи як пряме «керівництво до дії» – тобто задовольняє позов у справі, яку розглядає, якщо і ЄСПЛ прийняв рішення про задоволення заяви.

Однак результат вирішення таких справ зовсім не означає, що рішення ЄСПЛ – абсолютна підстава для звільнення національного суду від оцінювання обставин у кожній окремій справі, а висновок про задоволення чи відмову в задоволенні позову повинен обов’язково співпадати із результатом вирішення справи ЄСПЛ, переконаний Голова Верховного Суду України.