ПРОЕКТ ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

  від 2014 року

 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах

 З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах, керуючись статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз'яснення:

1. Судові витрати - витрати осіб, які беруть участь у розгляді справи, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950), Рекомендація відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя № К (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом з тим сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI«Про судовий збір» (далі -Закону № 3 674-VI), а також інших нормативно-правових актів України.

2. Відповідно до глави 8 розділу І ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Склад судових витрат не є вичерпним.

 2 варіант: Визначений законом склад судових витрат є вичерпним.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися у якості збитків.

3. Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований ЦПК.
Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов. Зокрема, частиною п'ятою статті 119 ЦПК передбачено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Отже, якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов'язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо зазначений недолік не буде усунено у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (стаття 121 ЦПК).

4.  Статтями 3 і 4 Закону № 3674-VIвизначено об'єкти справляння судового збору, його розміри та перелік заяв, за подання яких судовий збір не справляється.

Наведений у пунктах 1, 4 частини другої статті 4 Закону № 3 674-VIперелік заяв (скарг, дій), за подання яких до суду або за вчинення яких судом встановлено ставки судового збору, за своїм змістом є вичерпним. Отже, справляння судового збору з інших заяв (скарг), що подаються до суду, не зазначених у частині другій статті 3 Закону 3 674-VI, не передбачено.

5.  Частиною першою статті 9 Закону № 3 674-VI передбачено сплату судового збору за місцем розгляду справи із зарахуванням його до спеціального фонду Державного бюджету України. При цьому місце розгляду справи судом визначається відповідно до вимог статей 107-114, 291, 323 ЦПК.

Якщо судовий збір було сплачено за місцем подання позову (заяви, скарги) до суду, а в подальшому матеріали справи було передано в порядку статті 116 ЦПК до іншого суду то останній не вправі у зв'язку з цим повертати відповідну заяву чи скаргу, посилаючись на відсутність належних доказів сплати судового збору, оскільки після порушення провадження у справі положення статті 121 ЦПК застосовуватись не можуть, а визначальним є сам факт надходження суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

6. Статтею 5 Закону № 3674-УІ визначено пільги щодо сплати судового збору. Цією статтею від сплати судового збору звільняються позивачі за подання окремих позовів, а також деякі категорії осіб, незалежно від виду позову.

При цьому позивачі, які звільнені від сплати судового збору при поданні окремих позовів, так і деякі категорії осіб, незалежно від виду позову, звільняються від сплати судового збору не лише при предявленннї позову, а й при поданні апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами і заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Оскільки передбачені Законом пільги щодо сплати судового збору стосуються лише справи та її руху, то сплата судового збору за подання до суду заяв про забезпечення доказів або позову (підпункт 13 пункту 1 частини другої статті 4 Закону 3 674-VI) здійснюється на загальних підставах за ставками, передбаченими цим Законом, незалежно від того, що позивачі звільнені від сплати судового збору за пред'явлення певних позовів. Проте це не стосується деяких категорій осіб, незалежно від виду позову, оскільки Законом № 3674-VIвони взагалі звільнені від сплати судового збору, тобто і за оскарження процесуальних ухвал (дій) суду (наприклад, підпункти 8,9,18 пункту 1 частини другої статті 4 наведеного Закону).

7.   Сплата судового збору у випадку, передбаченому підпунктом 13 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3 674-VI, за подання до суду заяви про забезпечення доказів здійснюється лише за умови, що така заява розглядається у порядку, визначеному статтею 135 ЦПК, а не за подання клопотання про витребування доказів (стаття 137 ЦПК), яке розглядається за правилами статей 130,168 ЦПК.

8. Підпунктом 13 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3 674-VI передбачено справляння судового збору за подання до суду заяви про забезпечення доказів або позову.

Разом із тим статтею 134, частиною другою статті 151 ЦПК не передбачено наслідків неподання доказів сплати зазначеного збору в установленому порядку і розмірі.

Враховуючи аналогічні ситуації, передбачені статтями 119, 121 ЦПК, у випадку відсутності доказів сплати судового збору за подання до суду заяви про забезпечення доказів або позову, суд має залишити таку заяву без руху.

9. Подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору. За подання додаткових заяв, в яких збільшується розмір позовних вимог, також сплачується судовий збір.

У разі об'єднання позовних вимог відповідно до статті 126 ЦПК, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів судовий збір обчислюється із загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно до заявлених кожним з них вимог окремим платіжним документом (частина шоста статті 6 Закону № 3 674-VI). Закон не містить заборони й можливості сплати усієї суми судового збору одним з кількох позивачів у справі; визначальним у такому разі є факт повного надходження належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У випадку якщо один з позивачів звільнений від сплати судового збору, загальна сума збору зменшується пропорційно до заявлених ним вимог.

Якщо до суду звертаються кілька позивачів з вимогою немайнового характеру до одного або кількох відповідачів, коли ціна позову відсутня і частину кожного з позивачів у такій ціні визначити неможливо, а предмет позову за вимогами кількох позивачів є одним і тим же, можлива сплата судового збору одним чи кількома з них у розмірі, передбаченому підпунктом 2 частини другої статті 4 Закону № 3 674-VI.

Розміри ставок судового збору визначаються з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

У разі якщо судовий збір підлягає сплаті в мінімальному розмірі, а один із кількох позивачів звільнений від сплати судового збору, інший позивач (інші позивачі) зобов'язаний сплатити мінімальну суму судового збору в повному обсязі.

10.   У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону № 3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

11. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

12. Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, відповідно до статті 34 ЦПК мають всі процесуальні права і обов'язки позивача, обов'язок сплатити судовий збір із відповідної позовної заяви або з інших заяв (скарг, дій), зазначених у пунктах 1,4 частини другої статті 4 Закону № 3 674-VI, покладається також і на них. За результатами вирішення спору сплачений третьою особою судовий збір може бути відшкодовано їй судом за рахунок сторони, внаслідок необгрунтованих дій якої виник спір, у залежності від того, на чию користь вирішено останній.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати судового збору.

У випадках здійснення судом заміни сторони чи третьої особи її правонаступником за правилами статті 37 ЦПК судовий збір сплачується правонаступником або стягується з нього судом, якщо він не був сплачений первісним учасником судового процесу або сплачений ним не в повному обсязі.

Повернення зайво сплаченої суми судового збору з Державного бюджету України проводиться судом також на користь правонаступника із зазначенням про правонаступництво у відповідному судовому рішенні.

13. Пунктами 1 і 2 частини першої статті 80 ЦПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошових коштів та про визнання права власності на майно або витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3 674-VI.

До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці (наприклад, якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК). За подання до суду таких заяв сплачується судовий збір згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674^1.

14. Розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається  з  урахуванням вартості  спірного майна,  тобто як зі спору майнового характеру.

При цьому суд не повинен сам визначати вартість майна за відповідним] вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини першої статті 119 ЦПК такий обов'язок покладається на позивача (у тому числі і в ти: випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються: ініціативи суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частинок п'ятою статті 216 ЦК).

Проте якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановите точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (частина друга статті 80 ЦПК). З цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали у порядку, передбаченому статтею 137, пунктами 5, 8 частини шостої статті 130 ЦПК, а в разі необхідності - призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а, отже, і суми судового збору здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

15. Відповідно до абзацу третього частини другої статті 6 Закону № 3674-VI розмір судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про забезпечення позову, зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, у тому числі при об'єднанні їх в одному процесуальному документі. Якщо заяву про забезпечення позову подано після подання позовної заяви, то відповідне зменшення суми судового збору не здійснюється.

Обов'язок подання належних доказів сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви покладається на заявника. У разі неподання таких доказів зменшення розміру судового збору за подання позовної заяви не здійснюється, а заява залишається без руху на підставі статті 121 ЦПК.

Зменшення розміру судового збору не є можливим, якщо сума судового збору, що сплачується за подання позовної заяви, є меншою від суми судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову.

16.  У разі якщо позивач на підставі частини другої статті 31 ЦПК збільшив розмір позовних вимог, пред'явив нові вимоги або до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, у зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону № 3674-VI, частини третьої статті 80 ЦПК повинен сплатити до звернення в суд з відповідною заявою несплачену суму судового збору. Якщо до цієї заяви не додано доказів такої доплати, заява залишається без руху на підставі статті 121 ЦПК. У цьому випадку до відповідного звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог), якщо позивач не відмовився від неї. З урахуванням конкретних обставин справи суд  може розглянути й змінені вимоги позивача без доплати суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 88 ЦПК. У разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI).

17.  Якщо позовну заяву було залишено судом без розгляду з підстав, передбачених частиною першою статті 207 ЦПК, а позивач відповідно до частини другої цієї статті знову звернувся з позовом до суду в загальному порядку, він вправі використати при цьому первісний документ про сплату судового збору, але за умови, що суму відповідного збору йому не було повернуто (частина четверта статті 6 Закону № 3674-УІ). За наявності сумнівів у тому, було чи не було здійснено таке повернення, суд має право витребувати у позивача належні докази (зокрема, довідку органу Державної казначейської служби України про те, що сума судового збору позивачеві з Державного бюджету України не поверталася).

18.    Якщо судом розглянуто і відхилено заяву про забезпечення позову, то за подання іншої заяви з того самого питання заявник зобов'язаний сплатити судовий збір на загальних підставах. Використання з цією метою первісного документа про сплату судового збору не допускається.

19.  Законом передбачено сплату судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду з урахуванням оспорюваної суми. При цьому оспорюваною є та сума, із стягненням якої не погоджується особа, що подає скаргу; ця сума може співпадати з ціною позову (якщо рішення оскаржується в повному обсязі) або не співпадати (якщо рішення оскаржується в певній частині майнових вимог).

У разі якщо в апеляційному або в касаційному порядку оскаржується судове рішення, яке прийнято за наслідками розгляду первісного і зустрічного позовів, то якщо заявник не згоден з таким рішенням у частині розгляду вимог за обома зазначеними позовами, судовий збір має сплачуватися ним так само з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів.

Якщо розмір судового збору зменшено судом, то судовий збір з апеляційної чи касаційної скарги сплачується виходячи із ставки судового збору, що підлягав сплаті при пред'явленні позову (без урахування здійсненого судом зменшення його розміру).

20.   Підпунктом 14 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-УІ визначено розмір ставки судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду, а саме 0,1 розміру мінімальної заробітної плати. Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на будь-які ухвали суду, які підлягають оскарженню незалежно від того, чи передбачено Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких постановляються відповідні ухвали.

21.   У разі подання апеляційної чи касаційної скарги не щодо
резолютивної частини судового рішення, а у зв'язку із запереченнями заявника стосовно мотивів, з яких виходив суд під час прийняття оскаржуваної рішення, суду слід враховувати, що відповідно до Закону № 3674-VI, якими встановлено ставки судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги визначення розміру судового збору не залежить від того, з якою саме частиною судового рішення - мотивувальною чи резолютивною - не погоджується особа яка подала апеляційну чи касаційну скаргу. Так само цей Закон не передбачає можливості зменшення ставки судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги у зв'язку з тим, що судове рішення оскаржується лише в частині відстрочення або розстрочення виконання рішення.

22. Пунктом 4 частини другої статті 4 Закону № 3 674-VIпередбачено справляння судового збору за видачу судом копій документів, у тому числі копій судового рішення з урахуванням установленої ставки за кожний аркуш копії. Якщо особі, яка звертається до суду з відповідною заявою, невідома точна кількість аркушів копії, вона не позбавлена права та можливості згідно зі статтею 27 ЦПК ознайомитися з оригіналом документа, наявним у матеріалах справи, скористатися даними Єдиного державного реєстру судових рішень та сплатити належну суму судового збору.

У разі якщо копію судового рішення у встановленому законом порядку було надіслано (видано) судом юридичній особі, а із заявою про видачу копії звертається її відособлений підрозділ (чи навпаки), або таку копію надіслано (видано) одному відособленому підрозділові юридичної особи, а заяву про видачу копії подає інший відособлений підрозділ тієї ж юридичної особи заявник зобов'язаний сплатити судовий збір на загальних підставах.

Законодавством не передбачено обмеження кількості разів видачі копій одного й того самого документа. Але за кожну таку видачу має сплачуватися судовий збір у встановленому Законом № 3674-VIрозмірі.

23. Чинним законодавством не встановлено спеціальних вимог до оформлення платіжних документів, на підставі яких перераховуються суми судового збору. Таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІИ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і відповідних нормативно- правових актів Національного банку України.

24. Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. Відповідні документи подаються до суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені із використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.

25. Судовий збір сплачується до територіальних органів Державної казначейської служби України; платники судового збору у платіжних документах на перерахування судового збору повинні в рядку «одержувач»зазначити найменування територіального органу Державної казначейської служби Укоаїни за місцем знаходження суду, який розглядає справу.

Якщо заявником не подано належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі або (за необхідності) документів, що підтверджують звільнення від його сплати, заява (скарга) залишається без руху При цьому у відповідній ухвалі суду має бути зазначено правильний порядок сплати та/або розмір судового збору.

Якщо у період між датою подання заяви (скарги) і датою надходження її до суду реквізити для сплати судового збору змінилися, то ця обставина не є підставою для залишення такої заяви (скарги) без руху.

26. Якщо факт недоплати судового збору з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в її розгляді (стаття 191 ЦПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень статті 88 ЦПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 207 Кодексу.

27. Відповідно до статті 8 Закону № 3 674-VIта статті 82 ЦПК єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 10 ЦПК повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначене рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв'язку із цим обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.

З урахуванням вимог статті 11 ЦПК суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону № 3 674-VI, з власної ініціативи.

2 варіант: Суд вправі вчинити такі дії з власної ініціативи, навівши в ухвалі відповідні мотиви.

28.    У разі відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд
повинен зазначити в ухвалі (про відкриття провадження чи в іншій) конкретний 9 строк (строки) сплати судового збору до дати, на яку судом призначено розгляд заяви чи скарги. У разі перенесення цієї дати (у зв'язку з відкладенням розгляду справи або з інших причин) відповідно може бути продовжено й строк (строки) на які відстрочено або розстрочено сплату судового збору, про що судом зазначається у відповідній ухвалі.

29.   Якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору при ухваленні судового рішення.

У разі якщо судом було відстрочено сплату позивачем судового збору який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а рішення прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у дохід Державного бюджету України.

30.   Суд вправі застосувати щодо одного й того самого заявника і за однією й тією ж його заявою (скаргою) як відстрочення, так і розстрочення сплати судового збору, або зменшення розміру судового збору, або звільнення від його сплати. Зазначені дії можуть мати місце у різній послідовності або в сукупності.

31.  Статтею 5 Закону № 3674-VI визначено, зокрема, випадки, коли деякі органи влади, здійснюючи надані їм законодавством повноваження, звільняються від сплати судового збору як позивачі.

Якщо ж згадані органи звертаються до суду не у зв'язку з виконанням своїх повноважень або з вимогами, не пов'язаними з тими, за подання позовів щодо яких їх звільнено від сплати судового збору, або якщо їх звільнено від такої сплати лише як позивачів, а вони беруть участь у справі не як позивачі, то вони зобов'язані сплачувати судовий збір на загальних підставах. Фізичні особи-підприємці, які підпадають під ознаки відповідних пунктів статті 5 Закону 3674-VI, мають право користуватися пільгами, визначеними цією статтею.

32. Вирішуючи питання про відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням судових експертиз, суду необхідно враховувати, що відповідно до статті 15 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-ХП «Про судову експертизу» витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України та судово-медичними і судово- психіатричними установами Міністерства охорони здоров'я України відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним законодавством.

При цьому витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести сторона, яка заявила клопотання про проведення судової експертизи, а якщо таке клопотання заявлено двома сторонами, то витрати несуть обидві сторони порівну. Тому в зазначеній ухвалі суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, в тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи на рахунок експертної установи. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, суд скасовує ухвалу про призначення експертизи (частина друга статті 86 ЦПК) і настають наслідки, передбачені частиною першою статті 145 ЦПК.

Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу судом на загальних підставах, визначених статтею 88 ЦПК.

Суди мають звернути увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» встановлено граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз.

33.  Ухвалюючи рішення у справі, провадження в якій відкрито за заявою прокурора, суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли позивача звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в дохід Державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3 674-VI, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

34.     Якщо суд не прийняв рішення щодо розподілу судових витрат або, наприклад, про повернення судового збору з Державного бюджету України, то за заявою сторони або прокурора, який брав участь у судовому процесі, а також із власної ініціативи він на підставі статті 220 ЦПК має право ухвалити додаткове рішення у справі, яким вирішити відповідне питання.

Проте якщо під час розгляду справи докази на підтвердження понесених судових витрат суду не надавалися, то додаткове рішення щодо розподілу цих судових витрат ухвалюватися не може і в задоволенні такої заяви має бути відмолено.

35. Статтею 7 Закону № 3 674-VI врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається: в ухвалі, якою заява повертається або відмовляється у відкритті  провадження у справі, за подання якої сплачується судовий збір; у резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із цим Законом); в ухвалі про повернення сум судового збору, постановлений як окремий процесуальний документ.

Законом № 3 674-VIне передбачено граничного терміну повернення сплаченої суми судового збору.

36. Зменшення позивачем розміру позовних вимог є підставою для повернення йому тільки сплаченої суми судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 3 674-VI, а не інших судових витрат, які в такому разі у відповідній частині покладаються на позивача.

37. Законом № 3 674-VIне врегульовано порядку повернення сплаченої суми судового збору в разі неподання до суду заяви чи скарги, тому в суду відсутні підстави для видачі процесуальних чи будь-яких інших документів щодо повернення з Державного бюджету України відповідних сум. Про це заявники повідомляються листом за підписом відповідального працівника
апарату суду.

Цим Законом також не передбачено можливості повернення сум судового збору, сплачених за видачу судом копій документів, якщо заявник у подальшому відмовився від одержання таких копій.

38.  Питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в будь-якому разі вирішується судом, який розглядав справу, навіть якщо таку сплату помилково здійснено не за місцем розгляду справи.

39. Витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача (пункт 6 частини другої статті 79 ЦПК), відносяться до інших витрат, пов'язаних із вчиненням дій, необхідних для розгляду справи (стаття 87 ЦПК). При цьому зазначені витрати несе позивач, якщо заявить таке клопотання. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати цих витрат повідомлення відповідача здійснюється на загальних підставах. Відмова від сплати таких витрат не є підставою для залишення позову без розгляду за правилами пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК.

Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, підлягають розподілу судом за правилами статті 88 ЦПК.

40. Перелік витрат сторін, наведений у статтях 85-87 ЦПК, не є вичерпним. Витрати, пов'язані з вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, у разі визнання їх судом необхідними (наприклад, зберігання речових доказів, витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, витрати заявника у справі окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, пов'язані з публікацією у місцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного- папера (стаття 262 ЦГЖ) та інші), несе сторона, яка заявила про їх вчинення, а якщо клопотання заявлено обома сторонами, то витрати несуть обидві сторони порівну.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суди повинні враховувати, що:

-виплата сум сторонам та їх представникам, свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам передбачає відшкодування витрат, понесених ними у зв'язку з переїздом до іншого населеного пункту та явкою до суду, у порядку, передбаченому статтями 85 і 86 ЩІК;

-витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, відшкодовуються в порядку, передбаченому статтею 87 ЩІК;

-граничні розміри компенсації таких витрат передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Після закінчення розгляду справи такі витрати розподіляються судом на загальних підставах згідно зі статтею 88 ЦПК.

41.  Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі IIIЗакону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI«Про безоплатну правову допомогу».

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI«Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191 -VI«Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

42.   Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів тощо). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені.

2 варіант: витрати на правову допомогу стягуються лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи.

43. Вирішуючи   питання   про   розподіл   судових   витрат,   суд   має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

44.    У разі якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

45.    Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У разі, якщо з певних причин у цих випадках суд вищої інстанції не змінив рішення суду в частині розподілу судових витрат, це питання вирішується цим судом на підставі статті 220 ЦПК або судом першої інстанції, який розглянув справу, за заявою заінтересованої особи.

Якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК, або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, передбачену у пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК.

46.  У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необгрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених вище процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач (стаття 10 ЦПК). При цьому саме по собі пред'явлення позову чи неявка в судове засідання, яке є процесуальним правом а не обов'язком, не може свідчити про необгрунтовані дії позивача.

Голова Вищого спеціалізованого суду

України з розгляду цивільних

і кримінальних справ                                                   А. А. Солодков

Секретар пленуму

Вищого спеціалізованого суду

України з розгляду цивільних

і кримінальних справ                                                    Д. Д. Луспеник